На стежину, що в поле біжить,
Ляже снопик скупого проміння –
І святкує просвітлена мить,
Наче вітер на листі осіннім.

І радіє душа молода:
Значить, в хаті чекають на тебе.
Тихий місяць, як дужка з відра
Над землею утримує небо…

І нема ні журби, ні біди,
Поки вікна вдивляються в ночі,
Поки в грубці вогонь голубий
Так надійно мій спокій пророчить.

На малині заварений чай
П’янко пахне і спогадом тішить…
Повертаюсь думками в той край,
Де хатина од світу біліша.

Де, як зірка, причільне вікно,
Де, як сонце усміхнена мати,
Де вколисує лагідним сном
Сад вишневий вітрисько крилатий.

© Copyright: Июльский Покой, 2010