Такі переосмислення світів.

Снігам болять і солі, і лопата.

У мене куртка в тісняві прим’ята

в маршрутці із вагою душ і тіл.

Зима не добілила до кінця.

Скупе тепло «занижених» тарифів.

У світу ВІЛ і гепатит, і тифи.

У світу лихоманка дика ця.

І я у нього з купою питань.

А відповідей обмаль чи немає…

Стара з кишені дріб’язок виймає

і подає старій… Вагою бань

притисло церкву до землі у сніг.

Вагою позолоти – не молитви

жебрачки серце на хресті прибите –

покутує і свій, і людства гріх…

Такі сніги. І свічка у руці.

Я не умію битися в поклонах.

Для мене Бог, напевне, не ікона,

хоч не мені ламати звички ці.

Такі переосмислення. Куди

і як іти, коли ні сил, ні стежки?

Ліворуч – кут, праворуч – межі й межі,

попереду туман і вічний дим.

Вертаюсь у сніги, у зиму зим –

в заметах до відлиги біло-біло.

Я маю віднайти останні сили

сприймати все як всі –

у мене син…