...

Головною ознакою населеного пункту ще 20 років тому були пам’ятники Леніну. Встановлювали їх переважно на центральних вулицях і поруч головних будівель міста.

Відомо, що перший у колишньому союзі встановили у маленькому містечку на півночі Росії, буквально через місяць після смерті Ілліча. У 20-х роках популярні були бюсти. Як правило, виготовлені з недорогого гіпсу. Тому стояли вони не довго.

Саме такий було встановлено поруч з цирком-театром в Умані, нинішнім будинком культури. Простояв він до кінця німецької окупації, коли був скинутим окупаційною владою чи схованим у безпечне місце - достеменно невідомо. У 60-70х Уманню ходила легенда про те, як рука вождя на смерть убила німецького офіцера, який керував демонтуванням вождя пролетаріату. Хоча сучасний пам’ятник з’явився тільки у 50-х. До середини 1960-х рука воджя показувала у сторону центрального ринку. Керівництво тодішнього міському КПРС угледіло у цьому недоречність і розвернуло вождя. Через пару літ, коли навпроти звели будинок з гастрономом, рука Ілліча набула нового напрямку – усі на горілчаний відділ.

У 80-90 роках Ленін обріс новими легендами – ніби то під пам’ятником у підземному ходу заховані незліченні скарби періоду революційних змін 1917-21. На користь легенди стало те, що під час будівництва нової будівлі пошти (нині „Укртелеком”) екскаватор натрапив одразу на кілька ходів під землею. Один вів саме в сторону пам’ятника і далі до будинку культури. Проте ходи заради безпеки будівництва засипали.

У 50-х у „Софіївці”, тодішньому парку імені Комінтерну, на місці нікітінського гроту був був також барельєф, де у ряд і у профіль до світого панування комунізму закликали Маркс, Енгельс, Ленін та Сталін

У 1990-х Ленін на площі переживає справжній вибух спроб знищення. Майже щороку вождя обливали фарбою. За словами одного з учасників тих подій, який відбув тоді 15 діб за хуліганські дії, для обливання фарбою застосовували спеціальну технологію. З 500-ватної лампи підпилювали цоколь і заливали в середину фарбу. Саме такими кольоровими ”гранатами” і бомбили лисину кам’яного вождя.

На одне із жовтневих свят пам’ятник в Умані отримав подарунок від націоналістичних сил. Коли з вінком до Леніна наближалась колона місцевих комуністів, з іншого боку наблизилась група людей та одягла на голову статуї вінок з колючого дроту з червоними стрічками, на яких було написано „катові України”

Уже в 2000-х Леніна знову розмалювали фарбою. Цього разу колишній політв’язень зробив це відкрито і після свого малярства, здався у міліцію.

Проте голова першого більшовицького керівництва у світі вистояв.

Не менш цікавими виявились долі його близнюків із сіл Уманського району.

Село Дмитрушки сміливо можна назвати населеним пунктом, який таки до комунізму дійшов. Принаймні по кількості пам’ятників Іллічу, тут їх аж три. А от у сусідній Пугачівці його не було навіть за радянських часів.

У Бабанці знести гранітного вождя пролетаріату намагались кілька разів, проте гранітний вождь не піддався. Хоч і був неодноразово облитий фарбою.

У Городецькому Іллічу в 1991 році знесли голову. Щоб не підіймати шуму, пам’ятник демонтували. Спара навіть не пройшла тоді у міліцейській статистиці. Зараз на цьому місті зводять знак загиблим у роки 2-ї світової війни.

У Городниці на початку 90-х в міліцейському протоколі записали, що Ленін упав сам через ненадійність конструкції. Насправді ж упасти головному пролітарію допомогли.

У Ладижинці вождя кілька разів били кувалдою по голові. Хто саме так і не встановили. Проте наслідки неодноразового побиття перетворили пустотну статую в решето.

Хоча доля і легенди навколо пам’ятників Уманщини можна назвати ще квіточками в порівнянні з іншими населеними пунктами Черкащини.

Найпарадоксальнішої трансформації зазнав пам’ятник у Верхнячці Христинівського району. Тут його встановили перед розвалом Радянського Союзу на в’їзді до селища. Ленін не простояв і року. Залишився тільки круглий постамент зі штирем. Тепер споруду звуть пам’ятником туалетному паперу.

У містечку Городище знесення головної фігури радянських часів винесли на розгляд громади. Навіть своєрідний референдум провели. Тодішнім керівництвом міста було запропоновано здати Леніна із цінного матеріалу на брухт, а на отримані кошти побудувати щось корисне. Пам’ятник здали, проте будувати так нічого і не стали, принаймні для міста.