Людина, яка відкрила світові правду про ГУЛАГ - 3 Липня 2011 - Уманський літературний клуб
Субота, 10.12.2016, 14:44 | Вітаю Вас Гість | Реєстрація | Вхід
Головна » 2011 » Липень » 3 » Людина, яка відкрила світові правду про ГУЛАГ
06:39
Людина, яка відкрила світові правду про ГУЛАГ
Уманчанин Юрій Карась-Галинський зумів не лише утекти із Соловецької катівні, але й розкрити Заходу очі на справжнє лице сталінізму

...Йому вдалося втекти звідти, звідки не вдавалося майже нікому. Переживши всі страхіття Усевлону, він перетнув нелегально пів-Росії, всю Україну, перейшов кордон... Усе пережите стало основою його книг.

Георгій (Юрій) Карась-Галинський (псевдонім – Віталій Юрченко) народився в селянській сім’ї в с. Текуча Уманського району, над оспіваного в народі річкою Ятрань. Коли відбулася революція, він – випускник школи (вчорашнього реального училища) – стає активним борцем за відновлення державності України. Роз’їжджає селами Уманщини, організовує "Просвіту", агітує за впровадження навчання українською мовою. А коли на Україну посунули війська Муравйова, з двадцятьма юнаками-односельцями зі зброєю в руках бореться з ворогом.

Ймовірно, він брав участь у боях проти зайд разом з холодноярцями, згодом – в загонах Дерищука, Гризла, Цвітковського. Коли УНР зазнала поразки, Юрій, маючи можливість емігрувати, цього не зробив, а залишився на Уманщині. Став працювати вчителем. Згодом був призначений інспектором Уманської окрнаросвіти, пішов навчатися в народний інститут освіти в Києві.

Безперечно, надзвичайно активний український інтелігент не міг не зацікавити чекістів. А після того, як очолювана ним комісія дала негативний відгук про вивчення української мови в окружному відділі ДПУ – йому пригадали все. І те, що був сотником у петлюрівців, і що дружив з Дерищуком, захищав учителів з родин священиків. І як результат – 31 жовтня 1929 року Георгій Тимофійович був заарештований і відправлений на Соловки освоювати безмежні багатства Півночі "для побудови соціалізму". Прокладав залізницю в Котлас – Усть-Сисольськ (нині Сиктивкар).

28 червня 1930 року він утік з Усевлону і наприкінці 1930 опинився у Львові. Злидарював, зазнав переслідуваннь польської поліції. І все ж не здався. Вступив до вищої школи міжнародної торгівлі, яку закінчив у 1936 році. У 1931 році видав книгу про Соловки "Пекло на землі". Потім перебрався у Корець – одне з найглибинніших сіл Рівненщини. Корець його вабив тим, що тут був один із найважливіших центрів організації емігрантів УНР, яким керував безпосередньо організатор вільного козацтва на Черкащині Яків Водяний.

Вабило його й те, що Корець стояв безпосередньо на кордоні з радянською Україною. Це дозволило йому двічі, весною 1935 і травні 1937 року, нелегально приїжджати на Уманщину, зустрічатися з рідними і друзями. Востаннє Георгій Тимофійович побував у рідному селі влітку в 1943 році. А взимку того ж року його не стало.

Життя у глибинці, зміна прізвища з Карася на Галинського (дівоче прізвище дружини) врятувало Юрія від репресій радянської влади в 1939 і 1940 роках. Але не врятувало від радянських партизанів Медвєдєва, база яких була неподалік Корця. Нам вдалося розшукати архівну справу про його перебування під час окупації впродовж кількох місяців на посаді Корецької райуправи. Ці документи свідчать, що він не був ні посібником окупантів, ні прихильником червоних партизанів, ні оунівців. Він служив людям, намагаючись врятувати їх від репресій гітлерівців, наслідків терористичних провокацій медведівців і радикалізму оунівців.

В Україні про Карася-Галинського, який книгу "Пекло на землі" видав під псевдонімом Віталій Юрченко, відкрито заговорили в 1990-х роках. На всеукраїнській конференції, яка відбулася в Черкасах в обласному краєзнавчому музеї, автору і його книзі було присвячено доповідь Ганни Кос – науковця з Львівської Політехніки. Відтоді в авторів цих рядків виникла ідея перевидати "Пекло на землі". Під час підготовки нового видання упорядники вивчили сотні архівних документів, частину з яких було опубліковано у книжці як додаток. Книжка побачила світ у Черкасах у 2010 році.

Юрій Карась-Галинський першим у світі детально описав безвитратну технологію знищення тоталітарним режимом "інакомислящих". І якщо, скажімо, у Німеччині витрачалися величезні кошти для спорудження бараків, газових камер, тримали спеціальні загони охоронців, то у країні, яка будувала безкласове суспільство, все робилося надзвичайно просто. Із ув’язнених гепеушників призначали керівний склад табору, із кримінальних злочинців – конвоїрів. Бараки і огорожу табору робили самі ув’язнені. Так було в 1920-х, 1930-х і в повоєнні роки.

У 1973 році в Києві був опублікований роман лауреата Міжнародної Ленінської премії "За зміцнення миру між народами" Анни Зегерс "Сьомий хрест", в якому описані жахіття гітлерівських концтаборів, зокрема покарання втікачів, яких розпинали на хрестах. Перечитуючи твір Карася-Галинського, переконуєшся, що подібне покарання застосовували на Соловках ще в 1930-х роках. Тільки чекісти не тільки розпинали втікачів на хрестах, а ще й живцем спалювали їх, розіп’ятих. Про ці сцени, описані Карасем-Галинським, читати страшно...

Широкого розголосу на Черкащині набули книги про холодноярців, зокрема твори Юрія Горліса-Горського. Окремі епізоди зіткнення червоних і борців за незалежну Україну у Горліса-Горського і Карася-Галинського подібні. Але якщо Горліс-Горський основну увагу звертає на протистояння ворогів, то Карась-Галинський зосереджує увагу читача на жахіттях громадянської війни, коли брат постає проти брата, сусід проти сусіда. Ця тема була опісля широко розкрита Юрієм Яновським у повісті "Вершники".

Героїв книжки Карася-Галинського – різних за професією, віком, переконаннями, об’єднує одне – прагнення не лише вижити за будь-яку ціну, навіть за рахунок підлості, зради, а найперше залишитися Людиною...

Підготував: Тетяна КАЛИНОВСЬКА, Петро ЖУК
Джерело: "Прес-Центр"
Переглядів: 445 | Додав: Sofi
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]