...

Люблю народні казки – там істина, справжня, народна, глибинна…

Пригадала таку собі казку, як Іван побачив зайця та замріявся, як зайця виміняє на козу, козу – на корову, корову – на хату. Та одружиться, та синів двійко буде. А як виростуть вони та підуть з ним у поле орати, буде він гукати до них. Та так голосно Іван гукнув, що заєць і втік…

Я ту казку не просто так пригадала, а «по-ділу» як кажуть у нас на Уманщині.

Сьогодні з другої спроби (про першу нижче) були проведені громадські слухання. Ба, навіть ще не слухання, а «громадські обговорення». На цьому наголосив єдиний і ще жодного разу незмінний міський голова Юрій Бодров. Обговорювали інвестиційні проекти, в яких можуть брати участь усі підприємці. Список достойний, кожен пункт на мільйони:

Реконструкція черкаського аеропорту та ремонт траси з Черкас до Умані. (Автовокзал колись уже побудували:).

Будівництво доріг і ремонт тих же доріг, звісно.

Будівництво трьох сміттєпереробних заводів в Умані, Смілі, Золотоноші (вартість одного – 100 мільйонів євро).

Створення на базі уманської міської лікарні сучасного медичного центру (госпітального округу) Хоч попередньо зазначалось, що ті створюватимуться на 300 душ населення, а ми і до 100 тисяч не дотягуємо. Хіба хасидів ще двісті з гаком душ порахували!) У лікарні уже відремонтували пральню. Телебачення було, стрічки різали при вході. А взимку у приміщенні плюсової температури не було, і гарячої води теж, і сушки немає. Жінки руками у холодній воді бовтались.

Створення туристичного центру (Туристами звуть хасидів. Цікаво, а наших у Почаєві теж туристами вважають, чи таки прочанами, на яких мало що заробиш?).

Забезпечення міста водою з ріки Синюха за 48 км. (Нині нас поять шість годин на добу з ріки Рось поблизу Білої Церквиза 140км. по ціні 11,33грн. за кубометр води+каналізація).

Будівництво модульного містечка для хасидів з каналізацією, водою тощо. (Думаю, тут мали на увазі не наших інвесторів, а все ж таки ізраїльських.)

Будівництво спорткомплексу при уманському педуніверситеті та школи-гімназії. (Тут цілком інвесторами можуть стати батьки учнів та абітурієнтів. Та то тільки припущення!)

Створення на базі колишнього маслозаводу, який нині руйнується, кошерного промзаводу.

Будівництво соціального житла на околиці міста (Найсуперечливіше питання – головний архітектор області обмовився якось про відселення в нього уманців з району паломництва. Питання взяла на контроль Рада громадських організацій, яку влада боїться і кличе горлопанами. Правда, ті й примусили народ задуматись і почати прислухатись, а не відсиджуватись біля телевізора.)

Створення в районі господарств, які б вирощували продукти для хасидів-паломників, форель та розливали кошерну воду.

Це не все, а лише пріоритетне. Пропозиції хороші, гарні, шикарні, якщо хочете, але… Коштів у бюджеті Умані цьогоріч не вистачає навіть на зарплату бюджетникам. І сума в порівнянні з потребами на один лише завод по переробці сміття, смішна – 37 мільйонів гривень. Їх знайдуть, витягнуть з бюджету розвитку. А бюджет розвитку передбачений для того ж таки ремонту доріг, будівель, парків…

Сучасне місто Умань далеко не туристична мекка. Воно невеличке, провінційне, з битими більше, ніж латаними, дорогами, з торгівлею під ногами на кожному перехресті, бо пересічний пенсіонер живе (животіє) на 800-900гривень, а молодь перебивається тимчасовими заробітками.

І немає значення, що влада кричить про низький рівень середньої зарплатні в неповні 2000 гривень. Повірте, більшість уманців мріє про цю саме низьку зарплату. А про середню: усім відомо, що неважко скласти докупи ставку начальника якогось збиткового комунального підприємства (десь так тисяч 12-16) та тисячу медсестри, та 1200 двірника, та 1800 педагога з регаліями і отримати гарні показники….

Та ми про інвестиції… Тобто про того зайця, якого немає, а його так старанно ділять. А як обговорюють. Громадські слухання призначені на 16:00 16 березня 2012 року. Запрошення на них отримали всі організації. Між іншим, явка обов’язкова під прицілом на звільнення за неявку. А прийти люди мали ще о 14:00, щоб місць вільних для «незапрошених» не було. Правда, міське керівництво могло злякатись, що буде порожньо…

Насправді боялись вони іншого – зірвання громадського обговорення. Саме так було зірвано їх у лютому. Секретарю міськради Аркадію Рибаку просто не дали говорити. Він мало не побився за мікрофон з удвічі нижчим Германом Рахматуліним. Завісу у міському будинку культури тоді закрили, а світло просто вимкнули – чого дарма палити? Влада уже все сказала, а люди – то ж не громада, а бандити, які не розуміють перспектив інвестицій…

А хто ж ті перспективи збагне, коли грошей немає, а їх так старанно «вкладають». Що за цим криється? Для чого така старанна, детальна гра? Час покаже…

Поки ж уманці змушені місити болото до власних будинків. Чекати води, щоб помитись, платячи за неї три ціни. Змушені бити ноги об пороги різних установ, щоб залатали дах, відремонтувати каналізацію, дозволили спиляти сухе дерево, яке ось-ось впаде. А як щось не так у комуналці, то пропонують створити ОСББ, в яке переконають піти без капітального ремонту та з гнилими трубами…

Місто майбутнього, НОВА УМАНЬ, може тільки наснитись! Чи спалахнути на гарній картинці з громадських обговорень інвестиційних проектів… Але ж то картинки, а що за ними – невідомо….