...

40-річна Олена Кравчук стала жінкою року у номінації «мати». Вона, попри загрозу померти, народила дитину. Її 10-річна донька Богдана гарно навчається, займається музикою та тримає у своїх дитячих руках родину.

Коли життя прикуло її до інвалідного візка, Олена навіть не здогадувалась, що саме тоді і розпочнеться її справжнє життя та велике жіноче щастя – материнство.

Олена третя дитина у сім’ї. Ще немовлям вона упала із колиски. Коли і як саме це трапилось, не відомо, адже дівчинку на якийсь час лишили під наглядом малих братиків. Проблеми помітили після першого року життя, коли дівча не змогло стати на ніжки. Згодом лікарі діагностували забій грудної клітини та жахливий сколіоз, через який Олена у молодших класах припинила рости. Так і лишилась 124см на зріст. Перенесла кілька операцій. Пролежала не один місяць у гіпсі, проте ніколи не здавалась. Гарно навчалась. Здобула червоний диплом швачки 4-го розряду. От тільки працювати не могла, адже сидіти дівчині було надзвичайно важко. Тому Олена здобула ще одну освіту – бухгалтера. Тоді, у 1991 році вона ще могла самостійно ходити. Працювала у рідному селі на Вінничині, в конторі колгоспу.  

- Якось мені прийшов лист. Нерівним почерком писав чоловік, що хотів би познайомитись і, можливо, створити сім’ю. Я спочатку подумала, що то жарт. Але виявилось, ні.

Познайомити через листування Миколу та Олену вирішили друзі. Це було наприкінці 90-х. Микола – інвалід дитинства, переніс ДЦП. На той час Олені було 29, Миколі – 28.  Вінчали подружжя вдома. Спочатку молоді жили з батьками чоловіка. Згодом батьки розміняли трьохкімнатну квартиру на дві однокімнатні, щоб молодятам було окреме житло. Район райлікарні обрали невипадково.

-          Тут так тихо і гуляти є де, - розказує Олена, - особливо з дитиною.

Лікарі забороняли Олені народжувати, побоюючись, що жінка не виносить маля і сама може померти. Олена заввишки з 6-річну дитину, з викривленим хребтом та недорозвиненими суглобами тазу. З першого до останнього дня вагітності жінка була у лікарні. Спочатку в Умані, потім у Черкасах, народжувала Богданку в Києві.

-          Перші три місяці кожного дня лікарні наполягали на аборті. Але я була непохитна. Якщо Бог дає дитину, то маю народити. Тому і назвали Богданою.

Останній місяць вагітності Олена провела у реанімації. Дівчинка народилась здоровою 5 лютого 2001 року вагою 2 кілограми 250 грамів. Ще кілька тижнів її наглядали лікарі, адже випадок, коли жінка заввишки з першокласницю народжувала, був унікальним.

-          Я тоді ще трохи ходила, але після вагітності доньки практично не можу. Зараз тільки по хаті пересуваюсь. На вулицю чоловік носить на руках, - розказує Олена Кравчук.

Доньці Олена та Миколи Богданці зараз десять. Навчається гарно. Займається музикою, любить малювати. Вона головна помічниця мами і тата. Богданка уже на голову вища за маму. Сама прибирає, допомагає матері готувати улюблений борщ, а батькові ходити до крамниці.

-          Тато погано чує, тому в магазин ходимо разом. Інколи тато і сам ходить зі списком, який мама напише, - розповідає Богданка, - вони у мене найкращі батьки.

Подружжя на групах інвалідності. Олена отримує 1000 гривень, Микола – 750. Пільг не мають жодних, тільки завдяки субсидії та допомозі батьків можуть дати дитині все необхідне.

-          Кілька разів на рік нам допомагають із товариства Червоно хреста. Продукти, одяг. Богданці портіель подарували. Ремонт нам зробили, коли вона у школу пішла. Самі ж ми не здатні на таке.

Найбільшою втіхою родина називає сімейні прогулянки по Білогрудівському лісу.

-          Тато везе маму на візку, а я попереду на велосипеді, - розказує Богданка, - ми аж до Піківця їдемо, або до Дмитрушок.

Виносити дружину на двір не легко. Сходи і під’їзд вузькі, пандусів немає. Проте родина на це не зважає. Головне, що вони разом і насправді щасливі.