Уманський літературний клуб

Уманьлітфест - 2013

Sofi — Tue, 30 Jul 2013 18:58:52 GMT

150 років тому було видано Валуєвський циркуляр

Sofi — Tue, 30 Jul 2013 06:38:29 GMT

Таємне розпорядження міністра внутрішніх справ Російської імперії Петра Валуєва, адресоване територіальним цензурним комітетам, було видане 30 липня 1863 року (за старим стилем).

Сумнозвісний Валуєвський циркуляр, яким заборонялося видання "малоросійською" мовою релігійних, навчальних і освітніх книг, мав на меті придушити антицарські настрої на українських землях та зростання національної самосвідомості українців.

І хоча циркуляром дозволялася публікація художньої літератури, цензори часто забороняли видання будь-яких українських книг. За словами Миколи Костомарова, вже через 8 років після виходу Валуєвського циркуляру українська література в кордонах Російської імперії фактично припинила своє існування.

Ще один удар по українській нації наніс так званий Емський указ, виданий 1876 року імператором Олександром II: видання творів українською мовою заборонялося практично повністю.

Окремі дослідники вважають, що чи не головним каталізатором появи Валуєвського циркуляру стали переклади на українську мову чотирьох Євангелій, надіслані на розгляд Святійшого Синоду для отримання дозволу на друк відставним інспектором Ніжинського ліцею Пилипом Морачевським.

Валуеву належить сакраментальний пасаж про те, що "ніякої особливої малоросійської мови не було, немає і бути не може". Цікаво, що, викладаючи цей "постулат" у своєму циркулярі, Валуєв посилався на "більшість малоросів", які начебто вважають, що "говірка їхня, вживана простолюдом, є тією ж самою російською мовою, зіпсованою впливом на неї Польщі".

І лише у березні 1905 р., не виключено, що під впливом революційних подій в імперії, Російська академія наук надіслала урядові доповідь, де стверджувалося, що українська мова є самостійною слов'янською мовою, і рекомендувалося скасувати і Валуєвський циркуляр, і Емський указ.

4-й Уманськиий літературний фестиваль

Sofi — Sat, 29 Jun 2013 15:30:59 GMT

4-й Уманськиий літературний фестиваль – це літературно-мистецький захід, який традиційно проходить в місті, де схрещуються всі дороги. Саме тому і рими, і слова, і нові друзі зустрічаються тут, аби познайомитись, поріднитись і поділитись власним словом.
Цього року тема фестивалю «Рідний край». Саме тому ми пропонуємо усім гостям разом з гарним настроєм привезти нам і частинку власного краю, в слові, у відео, в душі. Для цього достатньо навіть двох слів на початку виступу. Або надсилайте відео для показу на фестивалі та для формування фільму про фестиваль на телеканалі «Умань» (до 3-х звилин).

А тепер докладніше

Чекаємо гостей 12-го липня. Селимось у гуртожитку Національного університету садівництва (УНУС), в народі цей гуртожиток звуть «пентагоном». Вартість – 50 гривень на добу. Автобусна зупинка «Площа перемоги» ( в народі «Танк»)

13 липня

10:00 - 11:30 – екскурсія містом (автобусом, який чекатиме всіх бажаючих біля входу у гуртожиток)

12:00 – 15:00 – виступи учасників фестивалю у виставковій залі Державного історико-архітектурного заповідника «Стара Умань» (у колишньому Василіанівському монастирі, в якому відбувались події Коліївщини у 1768 році)

Далі автобус завезе усіх гостей до гуртожитку

15:30 – виїзд на природу (шашлик, юшка, ставок)

14 липня – екскурсія парком (безкоштовно для учасників фестивалю)

Внесок (на святкову вечерю та поліграфію) – 150 грн.

Вартість гуртожитку на добу на одну особу – 50 грн.

Заявки на участь у фестивалі приймаються на адресу:

krimovska@gmail.com

Несамовито і боязко.

veselka — Sat, 29 Jun 2013 11:32:12 GMT

У подиху горіти, чи тліти...
Несамовито і боязко.
Ти, як завжди, вертаєшся
У найбільш недоречний момент.
Та ніяк не збуваєшся,
Хоч і снишся щоразу під п'ятницю.
В одну воду два рази не вийде?
А втретє зі мною пірнеш?

Програма для п’ятикласників без Тараса Шевченка, Івана Франка та Лесі Українки

Sofi — Tue, 19 Feb 2013 10:50:27 GMT

З нової програми для 5-го класу, за якою навчатимуть п’ятикласників уже з 1 вересня, зникли імена видатних історичних постатей та поняття "Українська держава”. Про це пише кандидат педагогічних наук, доцент кафедри історії України Запорізького національного університету Сергія Терно.

"В програмі для п’ятого класу не зазначено жодної персоналії в жодній із частин. Перше знайомство з історією України в школі постає без історичних постатей, що взагалі є нонсенсом”, – наголошує Сергій Терно.

Він також зазначає, що нова програма з історії для 5-го класу дуже ущільнена.

"Замість п’ятьох тем – лише три розділи. Кількість годин залишилася без змін (35), але здійснено суттєвий перерозподіл часу на висвітлення славетних та знакових сторінок історії України.

Картина видається більш ніж жахливою: замість 27 годин на вивчення доленосних подій української історії за старою програмою п’ятикласникам відтепер доведеться опановувати їх лише протягом 12 годин”, – пише Сергій Терно.

Крім того, змінено й формулювання в програмі для 5-го класу: замість "Київської держави” – "київські князі”; замість "Козацької республіки та Української козацької держави” – "Українське козацтво у битвах і походах”; замість "Відродження Української держави в 1917-1920 рр.” – "Українці в революції 1917-1920 рр.” тощо.

"Отже, зникає поняття "Українська держава”, натомість постають окремі знеособлені фігури князів, козаків тощо. Не менш значущим для розгляду є подання подій 1917-1920 рр. Зверніть увагу як зміщено акценти у представленні змісту навчання – це не Українська революція, це не відродження Української держави, а просто на просто українці в революції”, – наголошує науковець.

Сергій Терно також вважає, що автори нової шкільної програми з історії України "навіюють нам думку, що не було ніякої української держави, не було видатних українців, які обстоювали ідею української державності”.

"Речі можна називати по-різному, однак така заміна імен має на меті применшення значення української історії, прищеплення почуття меншовартості”, – наголошує науковець.

Автор стверджує, що з навчальної програми для учнів 5-го класу з історії України, яка затверджена у 2012 році, та за якою навчатимуть учнів п’ятих класів, зникли Богдан Хмельницький, Тарас Шевченко, Михайло Грушевський, Іван Франко, Леся Українка та багато інших творців української нації.

Натомість Міністерство освіти й науки, молоді та спорту повідомляє, що на 1 лютого 2013 року підручники для 5-го класу ще перебували у рукописах.

Окрім того, в Міністерстві освіти зазначають: "Вчителі історії на сьогодні не поставлені в жорсткі регламентуючі рамки стосовно викладу тих чи інших історичних подій та ролі політичних осіб в історії України. Так, вчитель може за власним розсудом збільшувати або зменшувати кількість годин на вивчення тієї чи іншої теми…”.

У січні 2013 року Міністерство освіти вилучило з переліку осіб, про яких необхідно знати для того, щоб скласти цьогорічне ЗНО з історії України, імена Бандери та Шухевича. Натомість до переліку історичних персоналій додано першого секретаря ЦК Компартії більшовиків Георгія П’ятакова та відомого більшовика Миколу Щорса.

Як повідомлялось раніше, «Свобода» закликала бойкотувати «підручник історії для 5 класу.

Нагадаємо, у серпні управління освіти Львівської міської ради повідомило про рішення закупити для шкіл міста дві тисячі підручників історії України, в яких Голодомор 1932-1933 років представлений як геноцид, а Українська повстанська армія – як борці за свободу України.

Тоді Табачник виступив проти цього рішення, проте львівська влада відмовилася його скасувати.

Пізніше Львівська облрада вирішила закупити альтернативні підручники для всіх шкіл області.

Шевченківські лауреати за 2013 рік

Sofi — Tue, 19 Feb 2013 08:56:56 GMT

Щойно стали відомими імена лауреатів Національної премиїі України імені Тараса Шевченка 2013 року.

Ними стали:

Письменник Леонід Горлач (Коваленко) – за книгу поезій «Знак розбитого ярма».

Режисер-постановник Дмитро Богомазов -- за вистави «Гамлет» У. Шекспіра Одеського академічного українського музично-драматичного театру ім. В. Василька; «Гості прийдуть опівночі» А. Міллера Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра; «Щуролов» за О. Гріном Київського театру «Вільна сцена».

Художник Петро Печорний – за серію декоративних тарелей за мотивами творів Т. Шевченка.

Кінця світу не буде!!!!!

Sofi — Tue, 18 Dec 2012 11:50:26 GMT

Подія: вечір поезії "Кінець світу з віршами"

Дата: 21 грудня 2012 р.

Час: 18:00

Місце: кафе «БлінОК»

Вхід: вільний

Новий рік зустрічають із Дідом Морозом, Снігуронькою у колі родини, друзів

День народження зустрічають тортом і свічками… ну і рештою наїдків.

Кохання зустрічають з рожевими окулярами та обіймами.

Літо зустрічають путівками на море або, принаймні, канікулами та відпусткою.

Новий навчальний рік – трауром, блискучими черевиками та білими сорочками.

А от як зустріти черговий кінець світу?

Свою оригінальну ідею запропонували поети Умані. Хоча, як вони стверджують, вони кінець світу не зустрічають, а скоріше відлякують римами, метафорами, епітетами, оксюморонами та іншими широковживаними та маловідомими засобами.

Отже, Умань літературна запрошує всіх і кожного на акцію «Кінця світу не буде, доки жива поезія».

Місце проведення – бомбосховище… Тобто кафе «БлінОК». Свого часу будинок проектувався в післявоєнні роки для людей поважних, шанованих, тому з усіма умовами тогочасного комфорту і бомбосховищем.

Форма одягу - вільна. Із собою беремо вірші для відлякування усіляких кінців… світу те, що б ви узяли в останній свій день: гречка, ласти, парашут, каска, гумові чоботи, біноклі, інструменти для будівництва ковчега. Можете узяти друзів. Краще, щоб кожної так би мовити тварі було по парі.

Марина Павленко: «Я ціную свого читача!»

Sofi — Fri, 09 Nov 2012 19:20:08 GMT

Марина Павленко – дитяча письменниця з Умані, книгами якої захоплюються діти та навіть дорослі в різних куточках України. Старт у літературі був поетичним. Проте сьогодні її більше знають, як авторку книг «Русалонька із 7-В або прокляття роду Кулаківських», "Русалонька із 7-В та загублений у часі”, "Русалонька із 7-В проти Русалоньки з Білокрилівського лісу”, «Миколчині історії» та іншх захопливих пригод. Найкраще про культову дитячу авторку розкажуть її книги під подушкою мого сина і сама Марина Степанівна.

Чи пригадуєте Ви ту мить, коли вирішили стати письменницею? Адже ж мріяли? Це був вірш, оповідання? І хто став першим читачем?

Писати ж почала, відколи себе пам’ятаю. Мабуть, разом із малюванням, яке теж дуже любила. Пригадую розмальовані мною аркушики, де збоку біля малюнків — рядки ієрогліфів-каракулів (досі малюю лівою рукою, а тоді лівою і писала), котрі "розшифровують” зображене. Стала школяркою — взялася писати-малювати в звичайних зошитах. Нині розумію, що то було неусвідомлене прагнення також створити книжку.

Хоч письменницею стати ніколи не прагла. Художницею — так, вчителькою, артисткою, балериною, фігуристкою — так. Тепер думаю: може, саме в літературі й об’єднались-реалізувались усі ці мої мрії-професії?

У родині моїх батьків — учителів-словесників Степана й Ольги Павленків — Слово було навіть не на почесному місці: воно просто було ВСЮДИ. Читати й писати (звісно, поміж шкільними справами, городами й доглядом курей-кроликів) — це було щось таке природнє, що на розмальовані й списані моїми опусами численні зошити в косу лінію спершу ніхто не звертав особливої уваги. Вони акуратно ув’язувалися в стоси й регулярно виносились на горище. Аж коли я опинилась у старших класах, тато узяв кілька моїх віршів і надіслав до районної газети…

Можете пригадати героїв своїх перших оповідань та теми перших віршів?

Крутяться в голові рядки якогось мого дитячого вірша, біля якого в моїй «книжці»-зошиті були намальовані кухарі, які витанцьовують навколо каструлі: «Борщ кипить, ніхто не бачить, // Бо на кухні гопки скачуть»…

Поштовхом же до написання книжки "Півтора бажання” ("Казок з Ялосоветиної скрині”) став ненароком знайдений мій "творчий” зошит за третій клас: з отих, що виносились на горище. У цьому зошиті, серед інших, була й оповідь про Ялосовету і її волелюбних вихованок. Ця оповідь і стала "Мандрівницею мимоволі”, а далі, як мовиться, — за текстом книжки. Адже мені пощастило: і цей рукопис, як і попередній "Домовичок...”, виграв у літконкурсі видавницва "Смолоскип”, завдяки чому видався окремою книжкою. 2007року «Грані-Т» перевидало його по-своєму: вже у твердій палітурці, з малюнками вже не авторськими, а — професійної художниці.

Письменник бере ручку чи вмикає комп’ютер і пише… Ви колись уявляли собі вашого читача? Не сьогодні, коли своїх читачів знаєте, а тоді, коли робили перші кроки. Можливо був той, хто надихав, підштовхував?

Я, мабуть, ні колись, ні сьогодні своїх читачів уявляю не зовсім чітко… Вони такі різні, часом — несподівані… Я завжди їх поважала й поважаю (як поважаю і ціную ЧИТАЧА взагалі!), але… Але, здається, пишучи, ніколи не орієнтувалась саме на читача… Просто викладала те, що на душі…Може, навіть так: писала, як для себе. А якщо це виявиться цікавим ще комусь — тим краще!

Є така думка, що у закоханості пишуть вірші усі. Ваші вірші народились у цьому почутті? Чи були інші спонукальники?

О, я тут навряд чи була оригінальною! Звісно ж, закоханість!!! Спочатку я спрагло читала поезію, вишукуючи близькі настрої. Потім — пробувала викладати свої почуття сама… Пригадую, особливо вразили японські хайку, на які випадково натрапила в татовій багатій бібліотеці… Мабуть, і перші власні «серйозні» спроби — саме звідти: «Ріжок місяця, що впав у річку // — вколов моє серце. // Я і ти живемо на різних берегах». «Твої зіниці — чорні насінинки. // Проростають у моїй душі // Блакитними стеблинками твого погляду»… І т.ін…

Проза. Як Ви вирішили перейти до неї? Перший крок, перше бажання. Можливо, діти?

Все таке взаємопов’язане!.. Наприклад, доля мого першого «прозового» «Домовичка з палітрою» висновується саме з двох моїх віршів. Адже саме моя перша поетична збірка, куди ті вірші увійшли, мала називатись «Домовик із палітрою». Але «хрещений батько» і редактор збірки, письменник Дмитро Чередниченко поміняв назву на «Бузкові зошити», мотивуючи тим, що книжку дражнитимуть «Домовичком з півлітрою». Досі вдячна йому за це. Адже, сумуючи за старою назвою, я й «відродила» Домовичка — вже в новій іпостасі.

Коли побачила світ перша книга? І яке відчуття було у Вас? Які відчуття сьогодні, коли тримаєте в руках примірник нової книги?

Ото ж вона й була — поетична збірка «Бузкові зошити», 1997 рік… Як наслідок перемоги у Всеукраїнському літконкурсі «Гранослов»… Ви, Софіє, теж були свого часу дипломанткою того конкурсу, тому, звісно, мене розумієте. Відчуття?.. Ніби сталося щось нереальне, фантастичне… Фантастично-прекрасне… Звісно, наступні книжки вже сприймалися трохи спокійніше (точніше — як більша реальність), але вихід кожної — це якесь маленьке диво…

Скільки книг у Вашому доробку? Прози? Поезії? Досліджень?

Зумисне не рахувала. Мабуть, десь біля двох десятків. Це якщо брати все разом: поезію, прозу, дослідження й перевидання…

У кожній книзі є свій герой, свій космос і енергетика. Розкажіть, як з’явились Русалоньки? Чи не буває у Вас відчуття, що вони реально існують і самі вимагають, аби Ви писали про них? Чи не приходить вона у снах?

Не сниться, але вона в моєму баченні є готовим характером, який живе і розвивається протягом всіх п’яти книг..

Перша — «Русалонька із 7-В або Прокляття роду Кулаківських» — народилась із драматичної історії одного родоводу, переказаною мені, як запевняла сама оповідачка, останньою спадкоємицею цього роду — уманчанкою Євгенією Іванівною Дульською.

Робота ж із продовженням цієї повісті — другою її частиною «Русалонька із 7-В та Загублений у часі», — йшла іще жвавіше. Випадкове знайомство з дивом уцілілим у Монастирищенському районі стилізованим під замок панським маєтком, суміш історій, почутих від місцевих селян, з особистими враженнями... Наступна — «Русалонька із 7-В проти Русалоньки з Білокрилівського лісу» — як і решта, за слушним висловом Зої Жук, будувалась за принципом «краєзнавчого детективу». Цього разу в перипетії-колізії Софійчиного кохання й шаленого суперництва (до 7-В класу приходить дуже ідеальна і тим вельми підозріла новенька дівчинка) вплітається історія тутешньої (розкопки ведуться неподалік Умані в Леґедзиному) трипільської і притаманної тільки Уманщині білогрудівської культур.

Четверта частина проникає у все глибші таємниці не лише Софійчиної душі (знов закоханої, і, здається, знову — навіки), але й — у лабіринти сімейних родоводів. Пристрасті нагнітаються, відкриття та сюрпризи (часто несподівані навіть для мене) просто-таки сиплються на її гарненьку «пошуківську» голівку.

П’ята, завершальна книга («Русалонька із 7-В плюс дуже морська історія») не лише поставить крапку у всіх стихіях попередніх книжок (аж тепер помітила, що то були по черзі вогонь, повітря, вода і земля. Залишилось додати лише камінь, а якраз він і фігурує в останній повісті), але й закріпить кардинальне Софійчине дорослішання, яке різко виявилось уже в четвертій книзі. Також це буде книжка про «шалене кохання».

Власне, і можна читати кожну історію окремо: скрізь сюжетна лінія завершена. Але разом вони становлять тісно ув’язаний окремий сюжет-«серіал». Сподіваюсь, не лише цікавий, але і якісний…

Ваших Русалоньок вирішили вивчати у школі. Розкажіть про це.

Ще немає чого розповідати, бо це буде з нового навчального року. Взагалі-то, коли я дізналась, що «Русалоньку» (а йдеться саме про першу частину: решта вже рекомендовані для додаткового читання) вивчатимуть у школі, трохи насторожилась: чимало навіть прекрасних класичних текстів стали ненависними дітям якраз через те, що їх «нав’язали» в школі… З іншого боку, моя повістина — сучасна, динамічна, легка і зі щасливим кінцем, чого в програмній українській літературі дуже бракує. Хтозна, може вона якось спонукатиме дитину полюбити читання?

Чи є у Вашому житті реальні прототипи героїв книг?

Вже трохи мовилось про Євгенію Дульську. Русалонька-Софійка, наприклад, багато в чому уособлює мою старшу доньку Олю, Ростик — молодшу, тоді теж, як і він, тримісячну, донечку Оксаночку і т.ін. Всі мої герої здебільшого взяті з життя, і це для мене дуже важливо.

Кохання. Без нього нікуди. Як чоловік ставиться до письменницької діяльності? І взагалі, розкажіть, чи романтичною була зустріч з ним?

Чоловік Володимир Музиченко — також один із моїх головних літературних цензорів і консультантів. Приємно, що він, попри позірну критичність, потай пишається моїм «письменством». Люблю також, коли він, мов той казковий дід на воротях в червоних чоботях, суворо запитує: «Скі-і-ільки сторінок за сьогодні написала?!»

Ми зустрілися вперше, коли я була старшокласницею, а він — молодим іще нежонатим учителем. На якомусь туристичному зльоті в Черкасах. Пригадую, він, побачивши тоді мої малюнки (а я там робила туристичну стіннівку), ухопився за голову: «Ех, і чому я не на кілька років молодший?!». Потім були роки випадкових зустрічей із сором’язливо-чемним «Добрий день», «Як справи?». Аж коли я стала студенткою, і відстань у віці «скоротилась», він запропонував зустрічатись і показав украдені зі шкільної бібліотеки і дбайливо збережені газети-журнали з моїми дебютними «поетично-малюнковими» публікаціями.

Подейкують, що Ви полюбляєте екстремальний відпочинок: гори, байдарки, піший туризм. Це правда?

Ой, хто це Вам таке на мене набалакав?)))) Колись, мабуть, це справді було: через той-таки туризм, куди «втягнув» мене чоловік і його друзі. Але чим далі, тим більше й ми, і друзі уникаємо ризикувати власним життям й полюбляємо мандрівки більш спокійні. Зате скільки спогадів, скільки прекрасних історій зосталося з того їхнього — бурхливого, справді екстремального життя!.. Якби їх встигнути бодай описати!.. А люди які!!! Туристи, надто ж «водники» — це якісь унікальні люди: Вереслав і Євгеній Богатирчуки, Михайло Осіпчук, Тая Коломієць, Ігор та Оксана Поліщуки, Сергій Тупиця, Анна Слуцька, Леонід Кирилюк, Наталя Турчак. Вони не лише мужні люди, це якісь неймовірні таланти, розповідачі, гумористи, співаки, патріоти, взірці працьовитості й моральності!.. Я в захваті від них, я вдячна долі, що мені пощастило їх знати, до них доторкнутись!!!

І наостанок, скільки триває доба у вашому житті? Адже встигаєте викладати, займатись науковою діяльністю, писати і зустрічатись з читачами…

Колись я чула, що час має здатність ущільнюватись і розтягуватись: залежно від того, як і чим ми його наповнюємо…

Досьє

Вік — 39

Знак зодіаку — Овен

Одружена, дві доньки

Улюбленої пори року немає, адже всі вони прекрасні!!!

Улюблена страва — чорний шоколад з горішками

Мрія дитинства стати художником-ілюстратором. Частково вона здійснилась. Деякі книги ілюструвала.

Улюблений колір — зелений

Уподобання в музиці від класики — до Ріанни та Шакіри

Домашній улюбленець - киця Катрінка (або ще Каця) потрапила випадково, приблудним жалюгідним (хворим і страшненьким!!!) кошеням. Вона тоді була не чорною, а брудно-полиняно-сірою. Прихистили, полікували, відгодували… І постала з «гидкого кошеняти» розкішна розумна чорна-чорнюща, з пишною блискучою шерстю киця, що не впізнати!..

Спілкувалась Софія КРИМОВСЬКА

На місці першої Уманської маївки зібрались молоді автори

Sofi — Thu, 25 Oct 2012 08:39:35 GMT

У Китайській альтанці (парк «Софіївка») за чашечкою теплого чаю з тортиком зібралися учасники Всеукраїнської молодіжної громадської організації «Мовний ренесанс». Модератором читань виступила юна поетеса Анастасія Подбітова, твори якої не раз друкувалися в різних університетських газетах. Музичний супровід забезпечила скрипачка Олена Яновська.

Протягом двох годин учасники читань та глядачі мали змогу ознайомитися з творчістю Ліни Костенко, Василя Стуса, Івана Франка, Богдана Лепкого та інших поетів.

- Ми вирішили зустрітись саме восени, мабуть, через те, що щемливе почуття осені живе в душі кожної людини, тому що осінь – це підсумок, це невблаганний вечір, це схил людського життя, прощання, - розповіла Анастасія Подбітова, - ми були приємно вражені, коли Осінні читання відвідали і учні Доброводівського навчально-виховного комплексу: Юлія Зозуля, Ольга Печенюк, Ярослава Бабій, Яна Очеретня, Євген Савченко на чолі з учителем Наталією Власюк. Сподіваємося, що Осінні поетичні читання в «Софіївці» відтепер будуть щорічними!

Окрім Анастасії Подбітової свої поетичні здібності продемонстрували Валентина Ланевич, жительки міста Стебник, Анастасія Поліщук, студентки Уманського агротехнічного коледжу та інші.

Підготувала Дар’я Дяченко

Джерело – Умань Інфо

Василь Шкляр: Чим завинив Шерлок Холмс перед українськими податківцями?

Sofi — Wed, 24 Oct 2012 20:22:32 GMT

Письменник Василь Шкляр здивований інформацією про зняття з продажу його книжки «Залишенець» через загрозу штрафі за пропаганду тютюнопаління.

«Я дуже здивований тим, що книжкові магазини знімають з продажу мої книжки, на яких є моя фотографія з сигаретою, тому що податківці штрафують їх за пропаганду тютюнопаління», - цитує Шкляра прес-служба партії «Собор».

За його словами, навіть саму благу ідею чиновники вміють спотворити і довести до абсурду, тільки б з когось здерти копійку.

Шкляр риторично запитав «А тоді що робити з «Енеїдою» Котляревського, шедеврами мистецтва, скажімо, з картиною Поля Сезана «Курець» або з такими кіношедеврами, як «Лейтенант Коломбо», «Комісар Мегре » або « Шерлок Холмса»?».

Василь Шкляр, який нині балотується у народні депутати у Львівському виборчому окрузі № 123 (Львівська область) переконаний, що нинішня ситуація - лише привід вилучити з продажу «Залишенця», адже «Колесніченко давно носився з цією ідеєю».

Нагадаємо, що 23 жовтня стало відомо, що Книгарні знімають з продажу книжки, на яких є фотографії з цигарками, щоб уникнути штрафів за пропаганду тютюнопаління.