Понеділок, 23.10.2017, 11:58 | Вітаю Вас Гість | Реєстрація | Вхід

Похабова (Гончар) Юлія


***

Я чую музику весни

Серед осіннього безмежжя,

До милозвучної струни

Хтось доторкнувся обережно.

 

Вона клубочком Аріадни

Веде мене між усіма

На сторінки того роману,

Де героїня я сама.

 

***

У садочку бабиного літа

Розцвіли останні теплі дні,

Щоб замерзлі душі обігріти,

Звеселити погляди сумні.

 

Острівцем між сірої безодні

Догорає літечко, пала.

Зупинись і дочитай сьогодні

Тиху казку сонця і тепла.

 

 


Музей дрібниць
 
Вечір досяг апогею,

Місто в полоні ілюзій.

Сонно сміється зорею

До темношкірої музи.

 

Ти залишаєшся з нами

Тінь золотого причастя...

Сонячностомлена пам’ять,

Мить голубого зачаття.

 

Відблиск зеленого шуму,

Швидкість нестримних експресів,

Запах горілої гуми –

Постмодернових депресій.

 

***

Я відчиняю двері просто в осінь,

Та ступить боюся за поріг,

Золото жовтневого волосся

Листопад посрібити вже встиг.

 

За ранкові дощові години

Написав новий автопортрет,

І до молодої горобини

Запросив синичок на бенкет.

 

***

Як хочеться іще раз одягти

Яскраво-світле платтячко дитинства,

Мені у ньому добре, хоч і тісно,

А я ще й не спинилася рости.

 

В моїм дворі щебече дітвора,

Малесеньке дівча зеленеоке

Намагається ступити перші кроки –

І враз я розумію, що пора...

 

Візьму сукенку і дівчинці на щастя

Віддам, як найдорожчий оберіг,

«не пошкодуй лиш», - вітер застеріг...

Та я приймаю юності причастя.

 

(зі збірки «МЕЛОДІЯ ЖИТТЯ» -

поезія, проза школярів міста. Умань – 2002р)