Вівторок, 19.03.2024, 11:24 | Вітаю Вас Гість | Реєстрація | Вхід

Кримовська Софія



















Я вибухнула

Я вибухнула. Вигоріла. Кратер.
Я попелище. Ані сліз. Ні зла.
Комусь могла півсвіту зав’язати,
а ось тобі й краватку не змогла.
Комусь була я казкою роками –
тобі ярмом на шиї пару літ…
Я світ любила римою, словами,
а ти собою затулив той світ.
Відкрила свою душу! Що із того? –
Ти витер ноги, бо були брудні,
і крику не почув. І дикий стогін
закляк в мені. Ти недосяжний, ні!
…Я вчуся жити після катастрофи:
у кратері виполюю полин,
вертаю світло і любов у строфах
і частку нас, бо підростає син.

2009р.

Жебрачка 

Де перетинаються дороги,
де кипить базар, немов баняк,
дівчинка просила щастя трохи,
жменьку, дрібку. А без нього як?
Човгали підошви по асфальтах,
курява здіймалася і смог.
І базар гудів захриплим альтом.
День болів неясністю думок.
Ніби ніж, проміння надосіннє –
хоч бери і обрій лезом ріж…
Дівчинка хотіла щастя сильно
і тепла… а простягнули гріш...



***
Світ облітає  Світ облітає. У нього не вистачить сил
золота стільки тримати на плечах у кленів...
Світ облітає, а ти ще напрочуд зелений,
ти ще цвітіння кульбаби в мені не згасив.
Що мені осінь, коли зацілована я
травнями серця твого і липневою ніччю?
Світ облітає у срібло майбутнього січня,
я вже у літі навічно і вічно твоя...
16.10.10.



Я випила до дна


Я випила до дна твої бажання, літо

Мрія Поета

Я випила до дна твої бажання, літо.
Я перейшла межу повернень і прощень.
Сплатила за любов і за розлуку мито.
Та щось лишилось там несказаним іще
у білих пелюстках ромашкового раю,
в лататті на воді, між буйночолих лип.
Я в липні ще горю і в серпні догораю,
ще на стегні тремтить полин, який прилип...
Я випила до дна свої бажання, літо.
Пожовкну і стечу у вічність із дощем.
Або прийду у світ в останніх числах квітня
рожевим янголям... і молоком іще...
05.11.10



Поезія Софії Кримовської