Вівторок, 19.03.2024, 08:37 | Вітаю Вас Гість | Реєстрація | Вхід

Світлана Кілімінчук

 












   Умань

 
  Умань! Умань, серцю мила!
  Я навіки  полюбила
  твої шуми стоголосі
  і вогнів твоїх колосся.
  Рідне небо - неповторне!
  Коли крила ніч розгорне,
  місто ніби заливає
  синь низького небокраю.
  Мріють зорі мерехтливі
  про туманності вродливі,
  дме непосидючий вітер
  на рум'яні юні квіти,
  по софіївських стежинах
  між ялин минуле плине...
  Величава, мов царівна,
  Умань - сяюча, чарівна!
   1995
    
 
           Зоря
  Падала Зоря по небосхилу.
  І раділа, що вона ЛЕТИТЬ!
  І сміялась солодко, і мліла...
  Скільки літ вона у небі тліла!
  У в'язниці... А тепер - ГОРИТЬ!!!
 
  Краще хоч одна яскрава мить,
  аніж вічність - чорна і безкрила.
  1997
   
 
      Старий асфальт
  Невгамовний потік машин
  безперервно ґвалтує дорогу.
  Покалічені ребра шин
  мимоволі крокують у ногу
  так, що стогне старий Асфальт,
  потираючи сиву спину.
  Він стомився. Хіба це жарт? -
  Все катують його без упину,
  рік за роком, вночі і вдень,
  ще й щомиті плюють у душу.
 
  Йому б тиші - хоч кілька жмень.
  І щоб жоден мотор не порушив.
  Йому б в луки, де тиховій,
  де пахучі ростуть морошки...
  Посміхнувсь від солодких мрій -
  і розгладились давні зморшки.
 
  А за рани старі чіплявсь
  гусенищами трактор впертий.
  Затріщав дід Асфальт - і здавсь.
  Він стомився. Він хоче вмерти.
  1997
     
          А сніг ішов
  А сніг ішов, пухнастий і лапатий.
  Сіріло сумно небо у вікні.
  Нічого не змогла тобі сказати,
  а ти нічого не сказав мені.
 
  Минали дні, дороги розійшлися,
  розбіглися стежками у саду.
  Коханий, ти жорстоко помилився,
  гадаючи, що я тебе знайду.
 
  Я  ж  горда, мов троянда серед степу,
  і разом з тим - проста, як м"яти цвіт.
  Я першою не підійшла б до тебе,
  хоча б від цього усміхнувся світ!
 
  Та іноді так боляче буває,
  немов торкнув хто зранене крило,
  коли душа зненацька пригадає
  усе, що бути з нами ще могло,
 
  якби посміли ми тоді сказати...
  якби ти в очі зазирнув мені...
 
  ...
  А сніг ішов. Пухнастий і лапатий.
  І супилося  небо у вікні.
  1995