Вівторок, 19.03.2024, 10:48 | Вітаю Вас Гість | Реєстрація | Вхід

Світлана Васильченко



Про себе:
Народилася в 1985р. Дитинство і юність минули в Умані. Музикант.
Закінчую в Одеську Консерваторію, граю на фортепіано. Вважаю, що вірші треба читати вголос.
Обожнюю польську мову. Перекладала трохи С.Бараньчака, Е. Стахуру, Р.Слівоніка.
Друкувалася в інтернеті (на сайтах: ЛітФорум, ГАК, Захід- Схід, Поетичні майстерні)
та в Одеських альманахах "Южный город" (2009 р.) і "Дерибасовская- Решильевская"(2009 р.).
Брала участь у поетичних турнірах, маю бронзову медаль ;)
Така собі дівчина із нестримним сміхом, і такими же нестримними емоціями.
Часом - вразлива до чортиків. Часом - не прошибеш нічим.  Ідеалістка.



Нічне


коли ти лягаєш спати
у дім прокрадається Ніч-
Вовчиця
нечутно входить
до кімнати
стає над тобою
і уважно
придивляється

від в'язкої тиші
просишся болісно в сон
прикликаєш чорну безодню
падаєш

зовсім поряд
мірне
хрускотіння-
то Вовчиця- Ніч гризе
твої кості

Тиша

Спаде враз тиша,
найтиxіша з тиш
як одкровення, змушене лукавити
і щось верзти тоді,
як ти стирчиш
на карку ночі
брилою обпаленою;

Спресує простір,
витіснить биття
із серця, скронь,
притишуючи біль твій.
І в німоті, почувши власні «я»,
відродишся.
      Якби ж то так, якби ж то.

з-рос-тання


зростання
у росі розтану
і чаклуватиму не та не
те нашіптує лукаво
чи голос, чи моя уява

прозріння
у заломах тіні
приховані твої глибинні
бажання здійснюються нині
заплющиш очі- і вже інші
і ти і світ і все колишнє
в розбіжностях найдуться смисли
збагнеш- немає слів і віршів
надуманих тобою в тиші
розтанеш
у такому стані
зростання
   
     Безсоння

А до чого прислухатися?
Ніч німа,
лиш рукою волохатою
з віт зніма'

сни, які на них сушилися
після сліз.
А ті зграєю пташиною
понеслись.

Безтурботні, не замисляться-
а хтось  знов
услуховується в тишу і
марить сном.


     ти- сонце

ти- сонце
в дозованих порціях
щоб
не згоріла одразу
щоразу
здаю собі справу
що завтрашній день може бути останнім

уперше- без правил,
без жодних обітниць
ми разом
і- вільні

а дивного що тут?
уражені душі
на миті вершині
- за руки! за руки!-
упитися можуть
лиш спалахом близькості
розбити розторсати
цю неминучість
розкрикнути
згоріти
аби не відходити зовсім
аби- ще трошечки
побути з тобою

ти- сонце...

 
Не безнадійно


Думала, стану для тебе дотиком,
нiжним дотиком, раннiм дотиком
сонця, стану для тебе дзеркалом,
в якiм погляд живе щоденно твiй.
Думала, буду своєю пiснею
заколисувать, заколисувать
твої кроки, i з одержимiстю
готувать на сніданок грiнки нам.

    Лю- блю

Стокротчато, строкато
я лю-
блю тебе.
Зі сміху водоспадом
я лю-
блю тебе.
Незміряністю часу
не пу-
щу тебе.
І як серця звучатимуть,
ти
чутимеш.
Куплю на тебе право
і го-
динами
за мантру повторятиму
код
імені.

         Фантастичне

Ти мій?
чекаю лиш на слово,
неначе жертва- на заклання.
Сьогодні знов чуттєва повінь
усі валитиме паркани.

І врешті ти, шалений вихор,
сліпуче вогнище- світило,
мене увільниш з мого тіла
назавжди.
Стане зовсім тихо...

І я пройдуся у цій тиші
невпізнаванно- безтілесна.
А навздогін шепочуть весни:
"Він- твій.
Ти не людина більше..."


Авторська редакція сторінки