Вівторок, 19.03.2024, 09:27 | Вітаю Вас Гість | Реєстрація | Вхід

Михайлова Ніна















Лікар-пенсіонер, авторка кількох книг,
переважно дитячих.
Голова Уманського літературного об'єднання
"ЛітО".



Перший сніг

Завиває завірюха,
День мете, хурделить два.
І танцюють білі мухи,
Вихурделюють дива.

Закружляли каруселі,
Залетіли під кожух.
Дід сніжинки ті веселі
Виколупує із вух.

Кожна з мух тих невеличка,
Наче зірочка мала.
На ясні дитячі личка
Ластовиннячком лягла.

Завиває завірюха,
День мете, хурделить два.
А поет її підслухав –
Й написав оці слова.

Райдуга в дарунок
Налетіла хмара враз,
Напустила дощ на нас.
Краплі, мов горох, скакали,
Всіх навколо налякали.

Намочити кицю – зась!
В будку цуцик наш сховавсь.
Розпустила квочка крила –
Всіх курчаточок накрила.

Тільки качка – ках-ках-ках! –
Миє ніжки в калюжках.
А в дарунок дітворі –
Сяє райдуга вгорі!

Дивний сніг
Біля рук і біля ніг,
В’ється білий-білий сніг.
Він обличчя всім лоскоче
І розтанути не хоче.

Снігу білого завії
Затуляють людям вії,
Замітають всі доріжки,
Не бояться сонця й трішки.

Той сніжок живе, не тужить,
Бо давно з вітрами дружить,
Всюди вихориться, в’ється…
Тополиним пухом зветься.

Бо весна
Вітер весні-чарівниці
Ніжно навіває,
Підморгує зоряниці:
-    Я тебе кохаю.
Все живе нараз п’яніє,
Від сну оживає,
Квітується, зеленіє,
Живе і кохає.
Сад дурманить дні і ночі
Оманом розмаю.
Листок квіточці шепоче:
-    Я тебе кохаю…
Тишу соловей лоскоче
У зеленім гаю,
Ніби ви тьохкати хоче:
-    Я усіх кохаю!
І людська душа проснеться,
Затеплиться. Знаю.
До весни-краси озветься:
-    Я жива! Кохаю!
2010р.

Ціна дощу
Короткий, теплий, життєдайний
Над полем дощ цінами крутить.
Збере в решета водограї –
Та й по хлібах усі розгубить.
Хліба стоять – стіна жива,
І жайвори пісні там носять.
Ячмінь, пшениця та жита
Роси, дощу і сонця просять.
Ціну хлібам давали здавна.
Від сивих предків повелося:
Чи налилась пшениця славно,
Ваги якої злот-колосся.
Без сонця, без дощу, тепла
Зернині як вповні налитись?
То ж мріють люди і хліби
Вологи цінної напитись.
2010р.

Пробудження життя
Рясні дощі на землю впали.
Ми нетерпляче їх чекали.
Була спекота до знемоги,
Земля пекла нам босі ноги,
І сохло, в’януло зело.
Давно такого не було.
Зазеленіла враз травиця,
Води побільшало в криницях,
До сионця листя потяглося,
Поналивалося колосся
Добірним, визрілим зерном.
Заквітнув сонях під вікном.
Бджола дощам також зраділа –
Щодня багато в неї діла:
Нектар збирати із квіток,
І доглядать малих діток.
Вона проснулась – і в політ
Продовжуйся, бджолиний рід!
Птахи й тварини звеселіли,
Живлющим краплям всі раділи.
Плескалась риба у ставочку.
Знесилена від спеки квочка
Стріпнула радісно крильми:
-    Дощем врятовані і ми!
Сади полегшено зітхнули.
Невже спекотні дні минули?
Земля сказала спеці – зась,
Коли водички напиласью

Запах саду
(диптих)

І
В саду серпень. Запах яблук.
Свіжість ночі і туман.
Чи то осені вже поклик,
Чи її терпкий обман…

ІІ
Немов цигарку крутить осінь.
Пуска у небо з листя дим.
Злетілися до груші оси
І на медовий запах динь.

З химерних ниток диво-сіті
Майстриня-осінь наплела
І літом бабиним по світі
Сітками типи заплела.
Кидає листя, мов осадок
В міцному чаї заварнім
В пригучих дичках запах саду,
Мов у розлитому вині.
Птахи спурхнули з тихим свистом.
Дні стали сірі та сумні.
І пахне хмизом, прілим листом,
Повсюдно запахи грибні.
2010р.

Осіння пісня
Осінь розмаїта полонила край мій,
Велич золотава стала на порі.
Цю красу осіню серцем відчуваю
І осіння пісня лине на зорі.

На рідненьку землю, землю-вишиванку
Вже чаклунка-осінь фарби наклада.
Мов краса-дівчина, славна умансчанка
На рушник весільний нитки підбира.

У вінку осіннім мальви пурпурові,
Айстри, чорнобривці очі веселять.
Із туманів сивих роси світанкові
Килим кришталевий будуть вистелять.

А побіля хати в кетягах калина
Заграє із вітром, приморозків жде.
Шелестить осінню пісню горобина,
Відчуває зиму, що назустріч йде.