...
Головна » 2012 » Лютий » 6 » Свята гора «Гумено» - уманський Афон
14:52 Свята гора «Гумено» - уманський Афон | |
| «Там, у святій Уманській горі, спочиває прах одного з найперших православних мучеників – ігумена Філарета. Влітку, гора рясно вкривається квітучими «гуменцями» (народна назва кульбаби), здається, що неначе тисячі сонць пронизують наскрізь святу гору своїм промінням, тут відчувається благодать Божа». «Звичайно гумно – це місце, де збирають зерно, тут його і сушать , і молотять, далі перемелюють і випікають саму суть нашого матеріального буття – святий хліб. Сам хліб – здавна є символом самого існування, без хлібу весілля - не весілля, народження – не народження тощо. Але є ще інше «Гумено», там збирають зернини наших душ, там також молотять, перемелюють, випікають. Зазвичай зерно сортирують, одне залишають для нового посіву, друге перемелюють і … Не кожне духовне зерно залишається, щоб дати нове життя…» «Це найбільше і найгарніше місто у країні козаків – Гумено…» «Это игумен, вокруг гумен» (Народна приказка) Є у місті Умані свята гора, який, коли приїжджаєш у це старовинне містечко, не можливо не вклонитися, де здається завмирає сам час… У 2011 році навіть цю святу гору вирішили продати !? Гору, де стояв перший уманський православний монастир, під якою хрестили уманчан і їх князів, імен яких історія для нащадків, нажаль, не зберегла. Нарешті, гору, де знайшов спокій прах усіх десятків тисяч загиблих наших предків після турецької навали 1674 року. Від цієї легендарної гори, на якій «сидів, сам батько православних -ігумен» імовірно походить і назва нашого містечка. Є у міста Гумані чи Умані тезка на Волині – місто Цумань, на Волині протікає рідна сестра нашої річки Уманки – річка з такою ж самою назвою. Мало хто знає, що літера «Ц» занесена у слов’янську абетку з юдейської мови і є відображенням єврейської літери «Цадік». Отже, виходить, що волинське містечко Цумань у давнину мало трохи іншу назву, мабуть, таку саму, як і наше місто ? Ще Володимир Даль, який проходив військову службу під час військових поселень у місті Умані, писав: «Гуменце – самое темя головы, маковка, верховка, выстригаемая у священно- и церковнослужителів, при их посвящении. Встарь вистригалось на постригах, при возмужалости отрока вообще. Крестьяне, склонные к старовірству, особенно нижегородские выстригают гуменце. Попово гуменце – растение одуванчик, Leontodon Taraxacum». Умань завжди вважалася неприступною для ворогів не тільки фортецею, а і духовною твердинею. Серед козаків існувало навіть ім’я «Умен», що позначало кремезного чоловіка, що пройшовши вишкіл у численних боях ставав «чоловіком – левом». У цьому сенсі назва міста у чомусь співзвучна назві і етимології походження назві столиці Західної України – міста Львів. Відомо, що корінь іншої рослини - Умань (Дев’ясилу) при народженні хлопчика клали у кубельце під подушку, щоб той ріс сильним і відважним (Народні звичаї). Корінь «Умані» відганяв усяку нечисту силу і своїм запахом завжди нагадував і притягував козака на Батьківщину. З цього коріння готували зілля, яке з Божої молитви і ласки, могло загоювати самі смертельні рани отримані у бою козаками. Згідно народної назви рослини – «Христове око» або «Гуменце», вважалося, що сам Господь може спостерігати через цю рослину за усіма своїми небожами у цьому проявленому матеріальному світі. З цього всього виходить, що уманський православний монастир виник і існував, вірогідно, ще у часи старовірства,хоча документальних підтверджень на те не знайдено і до сьогодні. Був він побудований на самій верхівці гори, яка домінує над заплавою річки Уми (Уманки) при злитті двох річок і на той час був майже неприступною твердинею. Згадаємо давню приказку: «Ума три гумна, але зверху не вкриті» або «Їсти на гумні – буде смуток» (До речі, це пересторогою звучить для тих, хто хоче побудувати тут розважальний центр міста). «У дурня, що на умі – то і у гумні…» (Це вже народна мудрість про наші часи, - якщо святе місце стало пусткою, навряд чи такий народ, нація буде щаслива. Все починається з вшанування своїх Віри, традицій і збереження пам’яті предків. До речі юдеї, так і роблять, вони з кожним роком все більше і більше приїздять на нашу землю вклонитися своїм святиням, а ми ? Невже ми забулися віри своїх батьків і для нас головним стало скільки заплатить юдей тому, хто перенесе його валізу ?). У Радянські часи тут побудували величезний завод з промовистою і досить пророчою назвою – «Мегометр». Таких було тільки декілька на весь СРСР ! Колись, саме тут, при відновленні містечка за часів нового власника Потоцького, єврейське населення міста стрімко побудувало стару синагогу, яку у Радянські часи перетворили на звичайне робітниче приміщення, яке стало складовою частиною «заводу майбутнього», який мчав усіма «кроками – кілометрами» до щасливого майбутнього, де не буде майнової нерівності і грошей, але не задалося… Коли наближаєшся до старого міста з передмістя – «Уманська гора» дійсно вражає. Вражає вона, як віки тому назад, так само, як здивувала вона антіохійського патріарха, який перебуваючи у місті Умані проїздом здивовано промовив: «Гумено… Найбільше місто у країні козаків…». Так, це було ще до відомого знищення міста у 1674 році, коли на «святій горі» розміщувався величний православний монастир. Вдало систематизував майже усі данні про уманські церкви і монастирі місцевий краєзнавець – Яків Кочережко. Багато з тих святинь і досі не знайдено і люди товчуться по фундаментам, навіть не уявляючи собі, що саме мають під «грішними ногами» і звідкіль несподівано приходить неочікуване зцілення. Відомо, що у сій самій величній уманській святині, неодноразово бував сам Богдан Хмельницький і його син Юрій. Саме тут було поховано мужніх захисників уманської фортеці, батька ігумена Філарета з братією, які мужньо захищаючись, усі до одного загинули від турецької кривої шаблюки у 1674 році. Стоїть тут тільки маленькій сірий камінь з граніту, що скоро буде побудований пам’ятник повстанцям 1768 року – борцям за народне щастя - «коліям», яких очолив Максим Залізняк і уманський сотник Іван Гонта. Як тут не говорити, на цій горі, про провалля у часі і свідомості, коли навпроти, на горі іншій, де було старовинне єврейське кладовище споруджено величезний комплекс вшанування пам’яті Цадика Нахмана, якій заповів поховати себе саме тут, на згадку про загиблих під час так званих «уманських погромів». Нажаль, прах тисяч українців і українського духовенства спочиває у цій святій горі, вони мужньо загинули під час турецької навали 1674 р., але ніхто про них не згадає і нікому і до сьогодні не пришла на думку важливість відбудови тут православної каплиця, а згодом, можливо, і православного монастиря !? Слава Богу діє відроджена православна Миколаївська церква і священство у своїх молитвах постійно згадує про розтерзаних (тереф’юків) ворогами і загиблих мужніх уманців, згадують у молитвах і православне духовенство з отцем - ігуменом Філаретом, що загинули під час тих бурхливих подій. Вони загинули за православну віру, бо якщо б поклонилися туркам і гетьманові Дорошенкові , а не обирали свого гетьмана, могли спокійно зберегти собі життя. У тих місцях, на городах, досі знаходять розрубані навпіл людські черепи, шляхетні печатки, монети тощо. Ці масові поховання були частково виявлені під час будівництва заводу, подібно до масових поховань православних киян, що загинули під час Батиєвого нашестя 1240 р. і були відкриті поблизу фундаментів Десятинної церкви. У Києві на величезній братській могилі встановлено кам’яний хрест, а в Умані ? Десь там, на горі, спочиває прах і уманського прославленого гетьмана усієї України, до речі обраного в Умані – Хоменка, його вірних побратимів та сподвижників -козацьких полковників і сотників. По справжньому і відверто – ця гора – справжній уманській Афон. В надрах гори проходять підземні ходи і надійно зберігаються найбільші духовні святині старої Умані, які були тут заховані у часи повного спустошення і зруйнування «неприступної твердині», якою було місто у середньовічні часи. То, був справжній «Агмагедон» уманської землі другою половини 17 століття – у живих залишилось, можливо, всього декілька чоловік. Існує легенда, що ті духовні та матеріальні скарби, що зберігаються в надрах уманського Афону, відкриються тільки тому, хто зможе повністю перебороти у собі владу споживання і грошей. Вадим Перегуда, краєзнавець
| |
| Переглядів: 827 | Додав: Sofi | |
| Всього коментарів: 0 | |
