В.Поліщук. ОНОПРІЙ ТУРГАН — ЖУРНАЛІСТ І ПИСЬМЕННИК - 20 Грудня 2010 - Уманський літературний клуб
Понеділок, 23.01.2017, 00:19 | Вітаю Вас Гість | Реєстрація | Вхід
Головна » 2010 » Грудень » 20 » В.Поліщук. ОНОПРІЙ ТУРГАН — ЖУРНАЛІСТ І ПИСЬМЕННИК
20:33
В.Поліщук. ОНОПРІЙ ТУРГАН — ЖУРНАЛІСТ І ПИСЬМЕННИК

Онопрій Турган
Онопрій Турган з дочкою Оленою, початок 30-х років


Ну от, вияляється, Онопрій (Онуфрій) Турган не тільки «чоловік Раїси Троянкер» та «товариш Степана Бена»

У жнивну липневу пору 1937 року на село Лозуватку впало страшне горе - повальні арешти. Виявляється органи НКВС викрили в селі справжнє контрреволюційне «гніздо» - «націоналістичну шпигунську повстанську організацію», яка нібито ставила своїм завданням «збройне повстання, повалення радянської влади й реставрацію капіталізму в СРСР». Про цю трагічну сторінку мені вже доводилося писати [див.: 1, с. 85-99] За кілька днів заарештували тридцять трьох лозоватських «шпигунів-повстанців» - 32 чоловіки й одну жінку. Ніну Філонову, яка була дружиною нібито керівника нібито організації Петра Шведовського. Останній працював бухгалтером у місцевому ордена Трудового Червоного Прапора (з 1935) колгоспі імені Сталіна (!), родом був із Тернопільщини - тогочасного «закордону», а тому — «шпигунський слід» простелили до Польщі. Серед заарештованих були голова колгоспу П. Завгородній, секретар парткому К. Борщ, поет і вчитель Степан Бен, місцеві вчителі, колгоспники... Після тримісячної подоби слідства у Шполі й Черкасах майже всіх заарештованих було розстріляно на околиці Черкас у ніч на 1 листопада 1937 року. Серед розстріляних тої ночі був і талановитий поет Степан Бен - близький друг Онопрія Тургана. Цю чорну розправу вчинили енкаведисти Котляренко, Добричев, Коваленко, Пивчиков, Вейс... Але кількох «лозуватських шпигунів», теж засуджених до страти, тоді не розстріляли. Вони ще мали прислужитися слідству.

Енкаведисти «копали» далі, їм треба було продемонструвати масштаб «викритої організації», потрібні були зв'язки з «центрами» і т.д. Такі зв'язки, звісно, були «знайдені». Із-за кордону СРСР з лозуватською організацією нібито контактував уродженець цього села Степан Високолян, який мешкав у Празі, а такий собі «київський центр», за версією слідства, представляв Онопрій Турган, теж уродженець Лозуватки, письменник і журналіст, який мешкав у Києві на території Лаври. Його заарештували 5 листопада 1937 року, через чотири дні після розстрілу більшості земляків, і етапували до Черкас. Слідство тривало тут.

У черкаському держархіві зберігається «Дело № 5057» (Архівний номер справи 2305) «По обвинению Тургана Онуфрия Иовича по ст. 54-6 ч. 1 УК УССР», яке було розпочате 4 листопада 1937р. і закінчене 12 лютого 1960 року, — на 58 листах. Справа, як бачимо, порівняно невелика, включає й реабілітаційні документи. За нею можна простежити долю Онопрія Тургана в останні місяці його життя.

У Черкасах Турганові висунули звинувачення в тому, що він «є організатором і керівником к-р (контрреволюційної - В.Я.) повстанської організації, що існувала в с. Лозоватка Шполянського району. І ставила своїм завданням збройне повстання в період війни Польщі з СРСР і відокремлення України в самостійну державу» (переклад мій - В.П.). Тут слідчим якраз і знадобилися ще не розстріляні арештанти з Лозуватки, з якими для Тургана влаштовувались очні ставки. Катовані й деморалізовані земляки свідчили проти Онопрія, казали й писали те, що вимагало слідство, обмовляли себе й інших. Не судімо їх за це. Тим паче, що після тих очних ставок нещасних розстрілювали - двох 14-го, а ще двох -28 листопада 1937 року. Та Онопрій Турган, як видно із протоколів допитів і очних ставок, усе заперечував і винним себе не визнавав. Природно, слідчі з ним теж не церемонились, катували, але...

Читаємо обвинувальний акт (у перекладі з російської): Онопрій Турган «Показаннями та очними ставками... викритий як керівник і ідеолог к-р повстанської організації, що існувала в селі Лозоватка.

Звинувачуваний Турган у пред'явлених звинуваченнях винним себе не визнав». Фінал трагічний і передбачуваний: Онопрія Тургана було розстріляно на околиці Черкас уночі 15 січня 1938 року. Він мав тоді від роду неповних 38 років...

Онопрія Тургана реабілітували посмертно 6 лютого 1959 року. Цікаво, що в заяві Турганової дружини Галини Крупської про перегляд чоловікової карної справи обов'язковими свідками, які б могли посвідчити непричетність Онопрія до тих вигаданих злочинів, названі Ярослав Гримайло («який учився з моїм чолові і знає його з ранньої молодості»), Володимир Сосюра («котрий знає мого чоловіка протягом 15 років, жив з нами в одному будинку») і журналіст Володимир Петров.

***
У дальшій розповіді про Онопрія Тургана скористаюсь різними джерелами, та основні з них — спогади й матеріали Турганового земляка й сусіда по Лозуватці Івана Турчака, а також спогади інших Турганових знайомих.

Народився Онопрій Іович Турган 1900 року в се: Лозуватка неподалік Шполи. Точнішої дати народження не подають ні «Виписка із трудового списка», ні карна справа 1937 року. Онопріїв батько, Іов (у селі — Гива, Гивка) Трохимович мав чимало дітей, був освіченою людиною, вчителював у місцевій церковноприходській школі, а на початку 20-х років став дяком у церкві. Гива Трохимович прагнув дати всім своїм дітям освіту, як мовиться, вивести в люди.

«Тема батька», до речі, тут доволі цікава. Гива Трохимович мимовільно причетний до Онопрієвого каліцтва, яке позбавило хлопця можливостей повноцінно займатися фізичною працею. Одного разу в дитинстві Онопрій узявся руками за одвірок, а батько, не бачивши цього, причинив двері. Хлопець лишився без пальців. Ще раз до речі: якимось дивним чином у дитинстві каліцтва зазнав і молодший брат Онопрія, теж згодом активний журналіст місцевих і центральних газет, Кирило Іович Турган. Він упав із дерева, пошкодив чашечку коліна правої ноги. Ця травма переслідувала Кирила все нетривале його життя. Гива Трохимович був глибоко віруючою людиною, згодом став дяком, а його найздібніші діти — Онопрій і Кирило — стали на шлях активного, войовничого безбожництва, навіть конфліктували і[з] батьком на цій основі, особливо Кирило. Очевидно, своєрідним відлунням цього конфлікту стали й різночитання щодо «соцпоходження» Онопрія. Відомий довідник А. Лейтеса і М. Яшека пише про батьків як «селян-незаможників», у виписці з трудового списку подається походження О. Тургана як «службовця». Так само і в карній справі.

У 1912 році О. Турган закінчив навчання у сільській земській школі, наполегливо займався самоосвітою, а в 1920 році став студентом Уманського аграрного технікуму. Судячи з усього, цей уманський період життя юнака став дуже важливим у його долі. Тут щасливо зійшлися Онопрієві енергія і талант із бурхливою активізацією культурно-літературного життя. Умань 20-х років була одним із найпомітніших нестоличних міст і містечок, де літературний рух був особливо активним. Тут були агротехнікум, педкурси, школи, тут була «Софіївка», сюди часто приїздили театральні трупи, зокрема, тут якийсь час гастролював «Березіль» Леся Курбаса, тут були молоді й діяльні Нік. Бажан, Андрій Чужий, Олександр Корнійчук, тут означились філії ряду Письменницьких об'єднань, найдіяльнішою і найчисленнішою була «плужанська».

Ставши студентом агротехнікуму, Турган одразу заявляє про себе. Слово колишньому «однокашникові» Онопрія, а згодом докторові сільськогосподарських наук, професорові, директорові Науково-дослідного інституту ґрунтознавства й агрохімії Миколі Крупському: «З Онопрієм Турганом я навчався на одному курсі в Уманському агротехнікумі. Він був передовим студентом, ходив у лідерах. У 1920-21 роках був головою старостату. редагував рукописний літературний журнал «Хвиля», що його видавала літстудія технікуму» [2]. Отже, в колі громадських справ О. Тургана була й література, причому, далеко не на останньому місці. Онопрій був і одним з активних рушіїв «гуманського літпроцесу», й автором різножанрових творів — писав вірші, оповідання, повісті, фейлетони.

У листопаді 1923 року ініціативна група, до якої, звичайно ж, входив і Турган, засновує на базі літературної студії агротехнікуму Уманську філію спілки селянських письменників «Плуг». До цієї філії крім Онопрія входили також два провідні в недалекому майбутньому плужанські критики Василь Заєць і Юрій Лавріненко (автор знаменитої антології «Розстріляне відродження»), згодом — один із керівників «Плуга» Володимир Штангей. а також Антон Лісовий (Хуторян), Роман Гуцало, Ярослав Гримайло, Михайло Шульга-Шульженко та ін.

На початку 1925 року журнал «Плужанин» повідомляв, що «Вже організовано студію при Агротехнікумі, де утворено секції: а) письменницько-газетярську та б) секцію по вивченню історії літератури. Бюром «Плуга» доручено т.т. Тургану, Зайцю та Москаленку виявити можливості при педкурсах і кооператкурсах для заснування там плужанських студій. Впродовж 2-3 місяців було влаштовано до 4-х прилюдних вечірок, в яких завжди брали участь до 300-400 прис. Останню вечірку було дано для делегатів учительського окружного з'їзду. Читалися твори Тургана, Гуцала, Ан. Лісового та Зайця» [З, с. 31]. Уманські плужани за якихось 2-3 роки в місцевій газеті «Робітничо-селянська правда» опублікували 26 літературних сторінок із творами переважно місцевих авторів, шукали нових форм літературної роботи. Згадує ще один студент-аграрник, а згодом - відомий письменник Петро Лановенко: «У двадцяті роки студенти мали велику пристрасть до всіляких диспутів, громадських! літературних судів. Судили героїв книг, які набрали широкого розголосу, а в підшефних селах «неписьменного», «п'яницю», «релігійника», «заповзятого курця», «брехню», «недбайливого селянина»... Найкращим «прокурором» в агротехнікумі вважався ерудит Микола Крупський... Із «захисників» прославилися Онуфрій Турган і Василь Заєць». [4, с. 68, 70].

Онопрій і справді був дуже помітною, діяльною постаттю не тільки на уманському літературному небосхилі. Був помітним, хоч і не відзначався особливими зовнішніми рисами. Скоріше, навпаки, зовні був не надто показний. Доволі зримий його словесний портрет виписав Іван Турчак: «Крупна голова з масивним випуклим чолом, короткий русявий чуб, очі з іскринкою сміху, широкий м'ясистий ніс, повні широкі губи. Низенький, натоптаний, енергійний. Свої розмови він любив супроводжувати жестами рук і мімікою обличчя. В його обличчі щось було від азіатських племен. Адже і прізвище Турган - уйгурського походження. В уйгурів дуже поширене ім'я Турган, що означає нашою мовою «зупинись» [2]. Про О. Тургана згадують як про чудового лектора, дуже веселу, товариську людину з м'яким гумором. Його в Умані інколи називали «маленьким Остапом Вишнею», зокрема й за гумор і сатиру в публікаціях.

Після закінчення агротехнікуму, у 1924-25 роках, Турган працював у редакції уманської газети «Робітничо-селянська правда», тут же нерідко і друкував свої твори. Читав він свої твори й на літвечірках. На одній із літсторінок «Робсельправди» ішлося про те, що «В літстудії філії «Плугу» прочитав свої дві поеми «Робфаківоцка» і «Шеф» т. Турган. Ці поеми показали, що Турган уже викристалізовується, находить своєрідну форму. Ідеологічний бік поем витриманий, формальні досягнення теж значні. Свіжа, часто несподівана рима приємно вражає. Чіткість мови і своєрідні образи також справляють гарне враження. Поеми ухвалено гідними де друку в центральних журналах» [5]. У «центральним журналах» ці Турганові поеми не були надруковані. Певно, їх мистецький рівень не вражав, хоч було б цікаво поглянути на ті поеми, на інші твори. Та і взага публікації цього письменника ще треба розшукува збирати.

1925 рік для Онопрія Тургана видався вельми насиченим різними подіями. У лютому він написав повість «Зелена буйність» і офіційно став членом спілки «Плуг», у липні бере участь у роботі 2-го Всеукраїнського з'їзду «Плуга», обирається до його президії від Уманської філії, а також кандидатом у члени ЦК «Плуга». Тоді ж, у липні, хроніка журналу «Плужанин» інформує, що Онопрій Турган (Гумань) «готує до друку збірки віршів та оповідань, пише роман з життя інтелігенції». Нарешті, того ж року (а може, саме це було головним тогоріч?) Турган одружується з Раїсою Троянкер, і восени, у жовтні-листопаді, молоде подружжя перебирається до столиці — Харкова.

За бібліографічною інформацією, яку подає Іван Турчак, можна простежити, що О. Турган почав публікуватися з 1924 року. Тоді і в наступні два роки в різних виданнях («Робітничо-селянська правда», «Селянка України», «Глобус», «Нова Громада», «Більшовик», «Плужанин», «Службовець» та ін.) з'являються його вірші «Колектив», «З комуни», «Напровесні», «Весна», «Травневі сили». «Громовиця», «На селі», «21 січня» та ін., оповідання «Через у калюжі до сонця», «Риб'ячі очі», «Передня хата», «Штунда», «Драмав Шерепів», «Потапове весілля»... У1928 році окремими виданнями виходять його оповідання «Гарячої зими» й «Потапове весілля». Проблематика творів Тургана - його сучасність, утвердження «нового життя» на селі. Згадує Іван Турчак: «Матеріали для своїх оповідань він брав із гущі сільського життя свого рідного села. Так, свою першу повість «Зелена буйність» він написав на матеріалі з життя молоді рідного села початку 20-х років. Прототипом головного персонажа цієї повісті Троші став голова сільради Трохим Турчак. На місцевому матеріалі написані й такі оповідання, як «Через калюжі до сонця», «Передня хата», «Гарячої зими», «Потапове весілля», «В Денисовім обході», «Золотий чоловік» тощо» [2].

Онопрій Турган, як бачиться, цілком сприймав усі революційні перетворення на селі й був їх активним пропагандистом. У рідному селі Лозуватці він справді бував часто, дружив з багатьма земляками, особливо ж тісна дружба єднала Онопрія з поетом-ровесником Степаном Беном та Олександром Филиповичем, молодшим братом знаного поета і вченого Павла Филиповича. Річ у тім, що священиком у Лозуватці був батько Филиповичів — Петро Андрійович, а дяком у церкві — Гива Трохимович Турган. Така от сув'язь...

Як один із чільних діячів «Плуга» О. Турган із Раїсою Троянкер мешкав у письменницькому будинку «Слово». 1927 року в них народилася донька Олена, а в 1930 році подружжя розлучилося.

Наскільки успішно багатим для Тургана був 1925 рік, мабуть, настільки ж болісним став 1930-й. Окрім розлучення з дружиною і розлуки з донькою на його голову впали перші репресії. Є відомості, що і Тургана «профілактично» арештовували, хоч потім і відпустили. Не зовсім оригінальний наслідок — Онопрія виключили зі спілки «Плуг». Він відсуває на другий план творчу роботу й береться активно за видавничо-журналістську. Турган працював у видавництві «Український робітник» на посаді технічного редактора в журналі «Безвірник», у редакції обласної газети «Соціалістична Харківщина». Коли ж редакція «Безвірника» 1935 року перебралась до нової столиці - Києва, О. Турган перебирається теж. Поселяється на території Лаври. На той час він мав уже другу сім'ю. 1931 року Онопрій одружився з Галиною Костянтинівною Крупською — референтом Наркомосу. Як згадує сестра другої Турганової дружини Марія, «Галина була красивою і статною, уважно ставилась до людей» [2]. У їх харківському помешканні збиралися письменники, зокрема, часто бували Сосюра, Лісовий, Шовкопляс, Панч, Головко, Чечвянський... У 1932 році в Онопрія й Галини народився син Юлій. Переїзд до Києва Турганова дружина сприйняла без особливого ентузіазму, та все ж поїхала, а в 1935-37 роках Галина з Юлієм жила в Лозуватці, мешкала в хаті Гиви Трохимовича ; вчителювала в місцевій школі.

У ті ж роки Онопрій Турган із посвідченням роз'їзного кореспондента журналу «Безвірник» збирав матеріали у Шполянському, Тальнівському, Христинівськомя Монастирищенському районах Київської області (тепер — Черкащина). Теми його публікацій промовляють самі за себе: «Розгортаймо антирелігійну роботу», «Чому комуна «Заповіт Леніна» не ударна безвірницька комуна?», «Нові маневри релігійників», «Безвірницький колгосп «Трудовик» і под. Деякі свої публікації Онопрій Турган підписував псевдонімом Т. Бух (за що друзі інколи жартівливо звали його Бушком) чи криптонімом О.Т.

Будучи цілком і повністю лояльним до більшовицького режиму, ба навіть будучи активним прихильником його ідей, Онопрій Турган не уникнув трагічної долі — був безневинно знищений цим же режимом. А про те, як це сталось, ішлося на початку цього нарису.

...У 1965 році Марія і Галина Крупські натрапили в журналі «Наука й жизнь» на статтю з підписом «Е. Турган» і подумали, що це могла бути донька О. Тургана. Через редакцію дізнались адресу, і в 1966 році Олена Онопріївна відвідала с. Крюково на Бєлгородщині і вперше дізналася про долю свого батька. А ще розповіла про долю своєї матері — Раїси Троянкер. У своїх спогадах Олена Турган дуже тепло відізвалась про цю зустріч...

Володимир Поліщук, доктор філології, професор

Література
1. Поліщук В. Вінок лавровий, вінок терновий: Репресовані письменники Черкащини. Статті, нариси. — Черкаси: «Брама»,
2000.-с. 85-99.
2. Турчак Іван Юхимович (р.н. і см. невідомий) — земляк і знайомий Онопрія Тургана, дослідник життя і творчості Степана Бена, Раїси Троянкер та ін. Мешкав у Києві на вул. П. Коркоця. У 1990 році на літературному вечорі з нагоди 90-річчя з дня народження Степана Бена в Лозуватці Іван Турчак, тоді вже людина вельми похилого віку, передав мені частину свого архіву. У переданих матеріалах багато цікавих фактологічних, бібліографічних даних про О. Тургана, Р. Троянкер та ін. Документи і сторінки в них не пронумеровані, тому посилання на це джерело матимуть неконкретизований вигляд.
3. Плужанин, — 1925. — № І.-с. 31.
4. Лановенко П. Первоцвіт. Повість-спогад. — К.: Рад. письменник, 1974. — 232 с.
5. Робітничо-селянська правда. - 1925. - 12 липня. - № 156.



Текст за Поліщук В. Онопрій Турган - журналіст і письменник//Раїса Троянкер. Поезії. — Черкаси, 2009. — с. 190-199
Фото також зіскановано з книги (Раїса Троянкер. Поезії. — Черкаси, 2009)
Переглядів: 726 | Додав: Sofi | Теги: Онупрій Турган, Раїса Троянкер, Умань, Володимир Поліщук, Розстріляне відродження в Умані
Всього коментарів: 1
Рейтинг: 0
Им’я: Софія Кримовська
Написав(ла): Sofi | Дата: 22.12.2010, 00:51 


Умань 20-х років була одним із найпомітніших нестоличних міст і містечок, де літературний рух був особливо активним.
0   Спам
1
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]