***

Блукаю степом. Загубила шлях.

Чи цю межу між трав коли осилю?

Василику, знайди мене, Василю!

У сутінках до тіла липне страх.

Я руки попекла у кропиві,

роздерла сильно ноги колючками.

Одна-одненька у густій траві.

Василику, що сталося із нами?

Нас світ єднав, стелив нам рушники

під ноги із ромену і барвінку,

вінчали зорі, почуття, роки…

Чому ж ти іншу взяв собі за жінку?

Навіщо їй зав’язуєш літа,

мене звучи у трави і покоси?

На гріх, прийшла і заблукала, та

ти не прийшов, а я чекаю досі.

Глибока ніч, але на манівці

наосліп я межу свою осилю…

А чи тебе забуду, мій Василю,

упавши бездиханно у кінці?