Я чую музику весни
Серед осіннього безмежжя,
До милозвучної струни
Хтось доторкнувся обережно.
Вона клубочком Аріадни
Веде мене між усіма
На сторінки того роману,
Де героїня я сама.
***
У садочку бабиного літа
Розцвіли останні теплі дні,
Щоб замерзлі душі обігріти,
Звеселити погляди сумні.
Острівцем між сірої безодні
Догорає літечко, пала.
Зупинись і дочитай сьогодні
Тиху казку сонця і тепла.
Музей дрібниць
Місто в полоні ілюзій.
Сонно сміється зорею
До темношкірої музи.
Ти залишаєшся з нами
Тінь золотого причастя...
Сонячностомлена пам’ять,
Мить голубого зачаття.
Відблиск зеленого шуму,
Швидкість нестримних експресів,
Запах горілої гуми –
Постмодернових депресій.
***
Я відчиняю двері просто в осінь,
Та ступить боюся за поріг,
Золото жовтневого волосся
Листопад посрібити вже встиг.
За ранкові дощові години
Написав новий автопортрет,
І до молодої горобини
Запросив синичок на бенкет.
***
Як хочеться іще раз одягти
Яскраво-світле платтячко дитинства,
Мені у ньому добре, хоч і тісно,
А я ще й не спинилася рости.
В моїм дворі щебече дітвора,
Малесеньке дівча зеленеоке
Намагається ступити перші кроки –
І враз я розумію, що пора...
Візьму сукенку і дівчинці на щастя
Віддам, як найдорожчий оберіг,
«не пошкодуй лиш», - вітер застеріг...
Та я приймаю юності причастя.
(зі збірки «МЕЛОДІЯ ЖИТТЯ» -
поезія, проза школярів міста. Умань – 2002р)
