ІІ – VITAL
*** V.
Знайомі очі згадуються нишком,
Солодкий спогад.. Огортає сон...
І ніч лукава, наче чорна кішка,
Бере мене у лагідний полон.
У сні я бачу посмішку нещиру:
За нею смутку заховався слід,
У тих очах - кохання і зневіра,
Несказаної правди скреслий лід.
Ми стоїмо утрьох: ти, я, провина,
Чия вона – не знає і сама.
Та ніч минає, тихо-тихо гине...
Щасливий ранок. У душі – зима.
2009
*** V.
Немає більше слів, померли рими,
Німіє світ, озвучений давно,
І чорні тіні, наче пілігрими,
Смакують ненароджені вино.
Зникає колір у тумані білім,
А він – омана. Завмирає стук.
І ноти всі – нечисті, потемнілі
Від галасу, що зветься тиші звук.
І дощ не плаче – пересохли бо
Джерела, що дають життєві сили.
Молотися! Та чи почує Бог?
Уквітчані вуста – враз оніміли.
2009
*** V.
Холодне привітання обпекло –
Поранена рука від поцілунку.
В очах погаслих – наче криги скло,
Мовчання витинає візерунки.
Душа кричить биттям обох сердець,
А почуття ховає вміло розум.
І що воно: початок чи кінець?
То білі вірші? Може... Чорна проза?...
Втікає погляд із полону вій
І падає безсило на волосся,
І два потоки нездійсненних мрій...
Не варто більше! Це лише здалося!
*** V.
Не приходь на світанку до неї.,
Не полохай останнього сну,
Нехай бачить у мріях лілеї,
Най квітчай у коси весну...
Не торкайся так ніжно обличчя
Пелюстками жоржин восени,
І нехай твоє серце не кличе –
Не здійсняються лагідні сни.
2009
***
Розливалась осінь у лісах росою,
Горобини соком окропила світ,
Попливла по небу вітром і грозою,
Залишила в листі золотавий слід.
Мандрувала пані крізь усі простори,
Ночувала в соснах, айстрами цвіла,
Снігом увінчала височини-гори,
Кришталевий замок у душі звела...
2009
*** V.
Не пишеться, не дихається вільно,
Ключі давно гризе стара іржа,
Порожнє місто – наче божевільне,
У вікна заглядає слів межа.
Я фразами наїлася! Не хочу!
Палає місяць у німім огні,
Немає дня, навік померли ночі,
Зустріну вічний спокій уві сні...
*** V.
Уквітчана, замріяна, одна,
Від вітру п’яна, в сонці – божевільна...
Невтішена. Покинута. Сумна.
Прозора. Особиста. Трохи спільна.
Забутий, нерозраджений, палкий,
Наївний, неозорий, легковажний...
Залишений. Приборканий. Гіркий.
Німий неждано-зраджений присяжний.
Несказане, пригнічене, пусте,
Забуте серед осені, немиле,
Кохання народилось, а проте
У світі зраднім жити не посміло.
*** V.
Я сто років тебе не побачу.
Хто сказав, що загубиться час?
Це не дощ у вікно тихо плаче –
Ніч симфонію грає для нас.
Я століття не знатиму волі
У полоні зими і снігів,
І кружлятиму вихром у колі,
Не приймаючи рук ворогів.
Навесні ти прокинешся ніжно,
Хуртовина безслідно мине,
У долонях зігрієш підсніжник,
Я прошу, не зривай лиш мене.
2009
Легко V.
Я так легко тебе забуваю,
Не пригадую очі сумні,
Губи зніжені, погляд без краю
Вже давно не знайомі мені.
Постирались із пам’яті вії,
Що злітали крильми до небес...
I все бачу твій образ у мріях –
Легко так забуваю тебе...
2009
Казка про Мораль
Торгували на ринку Мораллю,
Як рабиню вели на поміст,
Одягнули на бідну коралі,
Вишиванку хтось добрий приніс.
Продавали від ранку до ночі,
В коси стрічку барвисту вплели.
Не знайшлося купити охочих –
І задарма були б оддали.
Ба, й безплатно не хочуть узяти,
Бо збіднілий і так наш народ,
А ще цю до весни годувати,
Та знайшовся один ідіот.
Закохався у неї по вуха,
Все старався уму научить,
А вона ні словечка не слуха –
І без нього вже навчена жить.
Воювалися довго та марно,
Він їй: „Рівне!”. Вона: „Ні!Криве!”
Отаке воно щастя примарне,
Коли Гріх із Мораллю живе.
2009
***
Вечір погляд ховає в оману,
Зорі тихо співають у сні,
Місто дихає димом-туманом,
Ніч дарує незайманий сніг.
Двері злегка скриплять колискову,
Дід-ліхтар озолочує даль,
Надіває природа обнову –
Сніжно – білу морозну вуаль.
2009
*** V.
Очі – в очі, рука – до руки,
І здавалось, як день догоряли,
Недоказані кимось роки.
І серця мить-у-мить завмирали...
Не було порятунку ніде,
Заховалися душі між листя,
І чекали, що небо впаде
Зорепадом на втомлене місто...
2009
*** V.
Тишa туманом лягає
На нерозгадану осінь.
Нас не було і немає,
Обриси вітер відносить.
Ми закохались у небо
І між дощу розлучились.
Нас не було і не треба!
Спогади наші спізнились.
2009
*** V.
Немає більше спогадів, лиш ті,
Що загубились якось поміж літа.
Ікони плачуть, бо вони святі,
Мій ангел плаче – нікуди летіти.
Так хочеться здійнятися йому,
За хмарами крильми затріпотіти.
Та мусить берегти мене. Чому?
Це знає тільки він і трошки – квітень...
2009
Діалог V.
- Немає...
- Я не вірю!
- Й не було...
На вузол зав’язали спраглі руки...
- Надія розбивається мов скло
В очах заціпенілої розлуки!
- Немає...
- Я не вірю, ні! Було!
На спогади не варто нарікати –
Їх німотою снігу замело!
-Чому ж і досі хочеться кричати?...
2009
*** V.
Півпланети, півдолі, півслова –
Все постало між нами умить,
Незакінчена пізня розмова
Вечорами у серці щемить.
Півпланети, півнеба, півсвіту
Загубились у вічнім раю,
І твої недаровані квіти
Не зігріють пів-душу мою.
Півпланети, півнас, півкохання –
Все на пів океан поділив.
Пів-надіїя згасає остання...
Я не плачу – то сльози півзлив.
2009
*** V.
На столі догоряє печаль,
Воском день заливає і ніч,
Що було – те було, і нажаль,
Нам не сплутати карти сторіч.
У вікно заглядають листи,
В них адресою вказано даль.
У душі допалали мости.
На столі догоряє печаль...
2009
*** V.
І
Я боюся самотності, так!
На шматки мене спогади ріжуть.
Та ніхто не пізнає той знак –
Між рядками він ходить у віршах.
Не писати боюся і ще
Я боюся тебе забувати,
Я боюся втрачати цей щем
І боюся його не втрачати.
ІІ
I was afraid of being alone,
I was afraid to get about
And I have stayed there for long
But now it’s time just to go out!
I did believe in all my lies
In order to prolong the story,
I tried to look into your eyes
But it was NOT-MY-TER-RI-TO-RY!
2009
*** V.
...А весь той час зла доля жартувала
Та змінювала маски день за днем,
А я не знала, може, не впізнала –
Все, що писав ти нищила вогнем.
...А весь той час ти кликав і не кликав.
Молитва з вуст окрилена, жива.
Чи, може, гірко вистраждані крики?
Та ні, звичайні, стомлені слова...
2009
*** V.
Ангел мій, я давно вже не та
І не вірю у тебе даремно,
Попливли за водою літа,.
Я ж – навіки чужа наречена.
Ангел мій, де літаєш тепер?
Вже не кличу тебе, не чекаю.
Наш годинник миттєво завмер,
А серця – увесь вік помирають.
2009
*** V.
Нап’юся поезії... Тихо...
Миттєво сп’янію від слів,
Невчасного спогаду вихор
Не випущу з давніх листів.
Камін... Ледь потріскує вогник...
І спокій – звичайний мій гість.
Згубилась колишня тривога
У сні заклопотаних міст.
Хмільного дурману від рими
Ковтне іще раз і засне
Мій спокій, а я вдаль полину –
Там Ангел чекає мене...
2009
Авторська редакція сторінки
