Четвер, 19.09.2019, 00:51 | Вітаю Вас Гість | Реєстрація | Вхід

Наказний Олексій

Олексій Наказний

 

Пробач...

 

Пробач мені за мій неспокій...

За те, що в ці липневі дні

Ходжу без тебе одиноко,

В думки занурений сумні.

 

За те, що більше не сміюся,

Бо вже забув, який то сміх,

І що зустріть тебе боюся

На наших вуличках вузьких.

 

Пробач мені моє мовчання,

Яке не в змозі припинить,

І на тебемоє чекання

В стінах кімнати кожну мить.

 

За те, що сам себе караю

І вірю втратив в день новій...

За те, що я тебе кохаю,

І що без тебе я живий.

 

 
Голуб

 

Не запитуй мене, сірий друже,

Чом сиджу я невеселий,

Чом радіти став не дуже

Барвам сяючим веселки.

 

Чом сьогодні сонце стрінув

Не удома, а у полі

І чому так палко лину

До самотньої тополі.

 

Ти не знаєш всього, пташе,

Й не суди мене мовчанням.

Може й схожі долі наші,

Але що тобі кохання?

 

Не збагнеш ти мого суму

Про усе під небосхилом,

Про життя гарячий струмінь,

Що заб’є фонтаном сильним.

 

Та й усе, що нині маю,

Просить чистої відради.

А її ніяк немає

І тому тобі я радий.

 

На шматочок хліба ласий

І в краї злітав далекі,

Повертайся, друг дзьобастий,

Бо з тобою серцю легко.

 

Газета «Уманська хроніка» від2 липня та 6 серпня 1998 року

Рубрика «поезія «ВАГАНТА»