Середа, 18.09.2019, 23:56 | Вітаю Вас Гість | Реєстрація | Вхід

Рудюк Роман

***

Проводжав тебе коридорами,

Мого ангела барвінкового

На сходини тебе підіймав

Доки сам архангелом став.

Проводжав тебе у повітрі

Розстеливши крила на вітрі

Молитов чужих не чіпав –

Я тебе проводжав ...

 

***

Своїм родом приблизить

Житло променисте

Золотаве й міцне,

Як тютюн.

Розіб”є поминальні сади,

Де у осінь – у яму –

Сиплять грабові крильця

Петра та Павла

А ні лев, а ні равлик

Без дарів не підуть

З того саду.

Але він утіка

В неродючі піски,

Щоб імення згадати

І бджіл в бороді

За собою циклоном знести,

Наче пам”ять -

Чужу й хворобливу.

Такий дощ не зуронить на землю…

Лиш знаки бездонність

Розбризкає

Рвано і радо

По-людськи – простодушно, невміло.

Так він йтиме допоки не вмре

У гущавині роду.

 

***

В порічковім сонці

в охлялій руці

заплуталась осінь

заслинив диявол.

 

Затемнені світлом

зіниці – крупини

запали до тріщин

дубових галявин.

 

Джерельно крізь пальці

тікає самотність.

Стомився пророк

відмивати пісок.

 

Гіркий, невідомий,

можливо отруйний

плід дерева плину

ковта. Осінь – тминна.

 

У рисах дівчат

проглядається старість...

відкрите коріння

сплітає проміння.

 

На рани музеїв

посипались прянощі.

Крокуєш причинно

Тонелем мелодики.

Й у тому кінці

із долоней простягнутих

зачитує ангел

свою періодику.

 

***

Так гойно мироточить Ерос,

Але торкнешся – край –

Семантика рослин простих бажань – згорнеться.

Плоди овиті нервами леан.

Насправді, як на споді –

“ ні … не скажу “

Весняний космос,

Як нестиглий агрус

І як як як … - по вінця –

Через край.

В одній – тримай

Крихкого богомола,

У другій – порцелянний

Лиск зітхань.

 

Тривала Вся,

Тривала мед-горілку,

Торкала лун,

Фінтьорила мужам.

Аж доки хтось

Замкнув скрипучу фіртку,

Й кумекнув – страшно так,

Шо – “ Аз воздам “.

 

Невроз

Не хотілось вмирати важким

І не вмер, і зрадів, бо знав.

Стало соромно.П’ять хвилин ...

Ладен був це зробити сам.

 

Поцілунок , як зліт ножа,

Обірвавши той гріх на льоту

Дві хвилини себе держав ...

Хоч кохай тепер самоту.

 

Ось невроз і твоя правота,

По хвилинах вічність нашкріб

Розложив на цнотливих листах

Пам’ять блиску отруйних ножів.

 

***

Коли виросту- стану ангелом,

А вирісши,- демоном

І той погляне очима старого погонича снів.

Як на теплій сухій акації

Ангели в шахи… з дроздами…

Задзвенить ясночолий ранок

Дитинства для ангела й демона-

Однаково в синіх очах

Без перешкод для Біланів капустяних

В тунелях з каміння і туй

Незавершино і майже довершено-

…Літо. Осінь. Зима.

Лід. Повітря. Вогонь. Телевізор.

Хліб зі смальцем,цибулька і сіль,

І порічковий дощ на траву.

Із мурів вилуплюю мушлі

Безпам”яцтва

Й перли у них

Як сльози з дзеркал

Поглинають чорнильне минуле

Ні мовчання ні слів

Лиш саме поглинання і диво.

 

***

…а сніг таки пішов…

і кожна ніч розверзлась,

як шопка, як вівтар,

перетерпівся мак

Візник диктує рими аби-як

І можна тихо клеїти конверти

Небесним клеєм хмар

…бо сніг пішов…

а ви його стрічайте ,

а ви його тримайте за рукав

на виворіть зелений.

Музикант пригадує

Надісторичні тембри

І тих і сих

Середньоплинних мантр

Захованих у згублені предмети:

У кубики, у кульки, у хрести

З дубів і лип, з людей і глибини

Бо завтра буде ранок по Потопі

Легке проміння, вітерець і гладь…

Є гра - “Топтати сніг на стадіоні

І смислами дерева напихать”-

Тужливий акт

За тим, що недовірив

Себе мовчанн В чорному Ковчезі

…стоїш і мерзнеш

хто за Сонцем в черзі

останній?

 

***

Танцюють на згарищі часу

У помаранчевих саванах

Люди середньої статі –

Неназвані,

Чи незаймані.

На відстані – бачиться.

У проміжках – чується.

І ніч допивається.

І так схарапуджено –

Риба-зоря

Перекинеться з ляскотом

В плесі видінь затяжних…

Зарево – рибою Африки,

Наче неторканий сміх,

Послуху спів біля ніг,

Мовчання про те, що не гріх…

У тиждень останньої святості,

У місяць єдинорога,

У день березневих гейзерів:

- Вроди мені сина,

Мадонно!


http://www.maysterni.com/user.php?id=714