...
Поезія та Проза
| Головна » Файли » Гості клубу » Пісенна лірика |
ДНІ
| 21.11.2011, 12:42 | |
| Епізод І Я прагну раю, що він є за краєм Я так дистанціююсь від розвалу І ніби віра ніжно серце обіймає І ніби, разом з тим мене за щось карає Чи може крах моя дитина? Яку зростив я Я – проста людина Це так властиво цим істотам – людям Творінням Божим Якщо розкрити ніби шафи двері всю душу Що ти там побачиш? Ось-ось мій Бог, Десь поряд з ним дитина Кохана, квіти, декілька дрібничок для когось несуттєвих... Та ось, хтось так невчасно вимикає свтіло... Стало темно... Чомусь не мріється Все більш якісь марноти Марноти переходять в марення. Блядь! Стоп! Стоп! Скільки можна! Усе тотожно у кожнім моїм дні... Моторошно... Вивертаєш інколи себе як светер За півгодини до чужого сну Де ж я "посіяв" дивну ту ікону? Не хочеться чомусь про себе говорить нікому Кому це треба? Я несу біліберду Та ось усе оце читаєш ти От, хто ти є? Як ставишся до мене? кохаєш? Співчуваєш чи смієшся? А може, просто – робиш вигляд, що тобі цікаво Ні, скоріш, мене ти просто що не знаєш Якщо кохаєш, прошу – будь коханим мною без цього, ти взамін зазнаєш тільки болю наразі – співчуваєш, що ж, мені з того не легше якщо смієшся, якщо я причина твого сміху я буду радий – ти отримав втіху втім, якщо сміх не злий бо так важка цеглина карма-йоги якщо ж ти робиш вигляд, що тобі цікаво буть певен – це всі знають точно не виключення й автор Епізод ІІ життя таке як і у всіх смугасте, божевільне (дещо так строкате) зморитись можна будь від чого тут все амплітуда все "кують та мелять" от люди! Без війни війну собі знайдуть! От вчора, вільний-божевільний З вікна пожбурив речі друга (Як він вважав) бо той йому вже ворог він не пробачить ні гітари, ні шортів, ні панчох, ні книжки й мабуть чи пити треба менше чи друзів отаких... жінки не кращі – більшість феміністки все решта ананністки та фригідні... огидно... одна так нудилась цнотою її ненавиділа й врешті-реш убила записку написала ледь знайомому, російською три слова: "я тебя хачу" той, звісно змушувать чекать себе не став – дівчисько "вдув" так учорашня Єва додаток враз одержала гетера (хоча фригідна мабуть до сих пір) та зрештою, мабуть таки, що досить чом це я отак "посунув" на жіноцтво? Бо всіх кохать не вмію? Бо моє серце камера на одного? Вірніше, для одної? Якби хоч так, бо головне, Щоб їй у ній було не надто тісно Бо враз до тісноти додасться прикрість, Нудьга, за нею злоба та відраза Тоді вона розігне грати серця розіб'є його стіни й стане вільна... подасться в мандри в пошуках більш-менш просторої в'язниці ти ж як оговтаєся все у старім дусі "То все природно" – констатують друзі всучивши тобі у зуби папіросу ви вип'єте горілки потім, епотажно, ти викинеш з вікна гітару друга, його панчохи, ще якісь дрібниці не буде більш гітари, більш не буде друга розбите серце буде і душа приблуда та власне, де мораль цього талмуду? Хто серце розбиває, З тим ніколи я не буду Ну а кому гітара чомсь дорожча друга Про того я скажу одне – Той друг паскуда Епізод ІІІ Що ж до товаришів Вони так схожі Завжди всміхаються Завжди як дні погожі Для них ти добрий привід випить пива Попліткувати, погуляти містом Що зближує тебе із ними усіма? Та сама марнота? Людина – вона так не хоче буть одна Одна на однині з собою Все якось з часом помічаю, Що істина ховається у тім, Що я кохаю Не дружу, не товаришую, Бо гріш ціна усьому люду Я теж не виключення Я знаю певно – всі знайомці Цінують мене суто за якіїсь дива Це є факт Життя цікава штука, інколи здається Ти все тут контролюєш, Все тобі підвладно Тече все плавно й складно Та все до часу, до пори У раз якийсь знайомець Чи ворог-друг, чи друг твій ворог, щось скаже... ніби в серце всадить гострого багнета ти схопишся за голову "який дурак я!" – скажеш а толку? Толку з розуміння? Мабуть найголовніше тут терпіння Та вміння вчитись на відносинах Як народитись боляче – так боляче складати досвід. Епізод IV Та зрештою, в людини почуттів мільярди Для прикладу узять хочаби секс Один мій приятель, свої статеві акти записував до книги в голові 17 – Ань, десь 25 – Наташ Оксан за 40, декілька Марин Колись я пам'ятаю, ми пили пиво в пабі Він посміхнувся і сказав мені: "Цікава штука, бач, довкола сидять жінки усі вони належали мені!" я пам'ятаю ми тоді сміялись враз уявивши як то все дівчатам бо кожна мабуть думає – вона єдина ще інший приклад, досить своєрідний дівчина знала певно хто їй так потрібний та от коханий, десь на місяць загубився в справах їй стало нудно, та на щастя у гості, на вечірку запросили друзі шампанське, пиво танці та вино геть незнайомі хлопці, проваджання п'яні під'їзду стіни пальці незнайомця у неї в піхві можливо, був би й секс, якби десь поряд узялося б ліжко а так, усе скінчилося безгрішно (безгрішно, майже) "що то, пальці в моїй піхві?! Мене ж він навіть не відчув, бо хлопці відчувають членом" – так думала вона, коли коханий оговтавшись від справ приніс їй квіти вона кохає тільки його бо тільки він приносить квіти колись у них напевно будуть діти випадок з пальцями та піхвою зітруть нові літа от тільки б їй не пить та не бувать на пакосних вечірках бо, хто як знає, може все скінчитись гірко. Якогось разу Усі ми люди Десь почасти звірі От тільки звірі теж бувають різні Паристі та прекрасні мов лелеки, Що пару роблять раз на все життя Потворні пси, смердючі, злі собаки, Що тічкою за сучкою біжать В душі лиш усвідомить треба своє єство: Літаєш – то літай Кусаєш – то кусай Епізод V Та ось і ніч, всі ночі своєрідні Вони як люди є – спокійні й ніжні А є жахливі, збочені й примарні Їх хтось чекає, Когось ніч лякає, Я ж особисто люблю сутінки опісля дня стрімкого й славного Тоді, ніч – подарунок З нею наш стосунок вивірений до деталей А інша ніч дарує ностальгію, Каяття чергове Я інколи вночі говорю з Богом, Шепочуся з коханою, Або курю на кухні з записником, Пером, гітарою і чаєм Пишу про всяке там: День, ніч. Про себе й тебе У літні ночі добре ще гуляти З товаришами у Софіївці Стрибати у фонтани Одягненим і п'яним Це особливо кльово, Коли припарює і скоро буде дощ Здається ніби янголи із фотоапаратів Фіксують спалахами блискавок купання на Купала А от ця ніч ще не почавшись, Вже дістала У знаки дається одинокість, Незручне ліжко та мала подушка. До того ж, тут задушно Ще одна ніч як клон Така як попередня І ти нічого тут не вдієш Бо по великому рахунку, Плювать хотіла ніч на те, Чи ти її чорняву розумієш Епізод VI Ще трохи скажу про суботу Або про день коли нема роботи В такі дні пиво та розваги Займають більшість часу Гуляєш, куриш, випиваєш Смієшся, зустрічаєшся, чекаєш, Говориш – більшість про пусте В сукупності – ледацтво Теж робота, і не легка Коли ти наполегливо гнеш спину Із понеділка і аж до суботи А потім – бах! Чотири вихідних! Ну з першим впорався - це зрозуміло Наступний - по-інерції А третій вже гуде як муха, що її занурили до склянки ну а четвертий – він відверто вже ніякий... цікаву річ я зрозумів – всі вихідні отруйні ледарство – діагноз звикаєш довго спати, гуляти більше, пусто розмовляти тут варто вчасно зрозуміти, що ти хворий бо так, увесь зійдеш ти нанівець а це кінець якраз отут із темряви на світло, мов таргани, з'являються відносини з собою себе буває розлютуєш самим собою буде мало місця! Мов шизофреник розмовляєш сам до себе (брутальна лайка) нудота від погляду у дзеркало, буває... та все ж проходить з часом, ти все пробачаєш можливо очі ти на щось і закриваєш, та все ж конфлікт з самим собою нічого доброго здається не несе та як без нього? Він антитіло, що вбива пасивність. Це добре, бо пасивність – смерть А ти жива людина Працюй, верши, міцніше стисни зуби! Вперед до зорь! Епізод VII А ще буває прийде одинокість Ти відчуваєш порожнечу Брак повноцінного, живого спілкування І ніби люди поряд просто тимчасові Вони як пасажири на пероні А ти один із них Трапляється так часто на чужині Нікому не потрібний, Кому до тебе діло? За що я нелюблю, наприклад, Київ – Бо він не мій, вірніше, Я не його Я виріс в іншім місті, менш строкатім, Просто – меншім Спокійнішим та більше філософськім У нас так не смердить капіталізмом (у найгірших його проявах) у Києва є справжні автобани тут більшість не закомплексовані – діджеї, наркомани, замбійці-негри, проститутки, неформали, німецькі та американські гості, бомжі та педерасти. А може, просто – Безнадійно я відстав від темпу, Що отут зайнявся Можливо, просто – Я провінціал (іще один діагноз, це вже справжній) та все ж крізь призму усього єства свого, скажу одне (кияни, вибачайте): собача будка – київська квартира гидка клопівня – будь-який район мурахи заклопотані – звичайні люди всі схожі між собою, всім усе рівно. Епізод останній Те, що говорю тут, Те, що пишу То все вже було з кимось, десь... І гнів, і вечір, і бажання, і зітхання. Та чи було у когось з вас кохання? Ні, не захоплення, Не пристрасть – диктат тіла, Не спалах двотижневий Не сліпість недозріла, - А кохання. Його впізнати можна тільки серцем Не головою, не руками, Ні піхвою, ні членом Чи було в тебе так, Без неї ти чомусь згасаєш, Її чекаєш як моряк у морі Чекає першої зорі опісля шторму Чи було так з тобою? Біля неї спокій, її цілунок має смак А очі силу Ні краплі зла вкоханні не існує Ти розумієш це коли вона готує, Коли ви разом ти це розумієш Коли хворієш не зарадять друзі Лише кохана Здається, ніби серце одне на двох у вас й одне життя. Коли кохаєш – дивне відчуття Не зрозуміть нажаль святого дива Самозакоханим, егоїстичним, дріб'язковим Кохати треба вміти як читати Як бігати. Як плавати. Ні, як літати! Бо якщо взять, у чому сенс життя є? Чи не в коханні? Що є краще? Та неправий буду якщо це диво Я розведу лише у рамки насолоди Кохання інколи буває і болючим, І з присмаком образи і відчаю Та все ж воно сильніше, (Якщо справжнє) шукай його, якщо не маєш плекай його якщо знайшов кохай когось якщо себе кохаєш кохай, а то холодна стане кров (травень – червень 2002 року) | |
| Категорія: Пісенна лірика | Додав: Махатхаскрай | |
| Переглядів: 823 | Завантажень: 0 | |
| Всього коментарів: 0 | |
