Наше життя – це просто мить,
Воно неначе птах летить.
І час невпинно так минає,
Його вже нам не зупинить.
Просто його не помічаєм.
А ми ще надто молоді,
І хочеться нам просто жити,
Любити, мріяти, радіти.
Ми наче птахи у гнізді,
Що хочуть високо злетіти,
І полетіти в далечінь.
Для чого? Ми самі не знаєм.
Як часто ми себе питаєм
Для чого жити на Землі?
Цього, мабуть, ніхто не знає,
Мабуть нам просто Бог велів
Щоб ми навчались, працювали,
І просто гроші заробляли.
Ну а коли старенькі стали
На ліки пенсію складали.
Живемо ми неначе вічні,
А виростаємо, то вийшло
Неначе ми і не жили,
І відцвіли неначе вишні,
Що гарно навесні цвіли.
Ми живемо щоб рідіти,
Щоби діток наплодити,
Своє щастя відшукати,
І коханими щоб стати.
Дерево щоб посадити
І своє гніздечко звити.
Та пам’ятайте річ одну,
Її пізнав я ще зі школи.
Що змусити когось кохати
Ніхто не зможе, і ніколи!