Шукає притулку бродячий собака,

вигарбує сміття із урн і бачків.

У темному вітті вже й пугач заплакав,

та тільки тобі не до сну і віків.

Бо ти ще оголюєш латки асфальтні,

ще міряєш весен і літа шовки,

міняєш біг-борди, підбори і пальта...

Та зморшки натомість даються взнаки.

Ти дівка хіба? Або жінка? Чи мати?

Ти наймичка тільки, бо ладна втекти

за першої ліпшої вигоди з хати.

Ти з власною тінню іще не на «ти»...

Та все розумію... Либонь, не самотня

така в Україні. А в мене одна.

Не спиться обом нам з тобою сьогодні...

Цю ніч, як і світло, не спити до дна...