Тебе вживаю я щоденно,
По крихті, каплі, по чуть-чуть,
Та не привикну я, напевно,
Зможу відмовитись, мабуть.

І ще раз день приходить новий,
У серце сум чомусь проник,
Дурман далеко мій чудовий.
А може я уже привик?

І що тепер мені робити?
Без тебе в грудях щось болить,
Замало вже тої краплини,
Та розум мій чомусь мовчить...