Та боги жорстокі не дивляться вниз,
Їх пестить по головах вранішній бриз,
А люди страждають, а люди кричать,
Над ними тяжіє смертельна печать.

Знемоглі блукають, шукають росу
На каменях сірих у спеку страшну,
Не бачать що ноги уже у крові,
Порізані п’яти об гострі краї.

Немає вже сили іти до мети,
Ніхто вже не пустить гіркої сльози,
Лиш думка про волю прийде й пропаде,
Бо тіло вже мертве додолу впаде…