...
Поезія та Проза
| Головна » Файли » Учасники клубу » Софія Кримовська (Умань) |
Умань
| 07.12.2010, 18:41 | |
Нема Ґонти; нема йому Хреста, ні могили...
Тарас Шевченко «Гайдамаки» 
Тоді світало довго, майже тиждень, бо згарища чаділи і тополі протягували руки якось хижо, такі згорілі, ламані і голі. Вовки минали навіть чорну Умань, зруйновану не вперше і забиту. Здіймались в попелищах сиві думи, вітрами розліталися по світу. Зерном чіплялись ті, хто раптом вижив. Замішували глину на полові. І проростали з бур’янів і тиші хатки у стріхах, у піснях і слові. Здіймалася у небо дума думна, літали голуби над ярмарками... Моя старенька кольорова Умань, обхоплена річками, як руками. Відроджена укотре з попелища, замішана на крові і на глині. Із року в рік таки і ширша, й вища. Та з битими дорогами донині. Така ж, як і тоді, у ті століття, у пазусі зі скарбом... і базаром. Запилена, закурена у літі. З чужими і донині образами. Чого тобі, моя лукава мати? Стели на оксамитах і ніколи сльози не покажи. Тобі тримати ще стільки неба, зір у видноколах. Тобі ще пережити треба сили синів, які випалюють без диму. Ти краще би у гості не просила того, хто ворітьми твоїми гримне. Моя солодка, скільки руйнували твоє життя і кидали зі скелі, а ти одначе під фортечним валом чужинцю, як своєму, м’яко стелиш. І віриш у майбутнє, як у казку... Чи вже не віриш, а вдаєш натомість? Скидай терпіння ланцюги і маску, байдужість, і смиренність, і утому! І покажи усім своє обличчя! І не мовчи, бо вигориш до кістки. Ще є криниці, навіть трохи глибші, ніж гайдамацькі... І тепленькі крісла, в яких стають глухими і сліпими, з яких не видно далі рук і носа. Вставай матусю, бо піде за димом добро. І ти підеш по світу боса! ... Тоді світало довго, майже тиждень, бо катували ватажків-героїв. У відповідь – така болюча тиша... І ми, матусю, мовчимо з тобою... 05-07.12.10. | |
| Категорія: Софія Кримовська (Умань) | Додав: Sofi | Теги: | |
| Переглядів: 815 | Завантажень: 0 | Коментарі: 6 | |
| Всього коментарів: 6 | |
|
| |
