В білім папері насіяно снів.

Може, вони проростуть почуттями?

Думка вчорашня приходить до тями,

я видаляю себе, наче спами.

Ти на добу чи на світ обмілів?

Білий папір роз’їдає іржа,

букви  на порох розвіює осінь.

Ти ще у мене нічого не просиш.

Ти вже у мене нічого не просиш.

Ми у минулому. Холодно. Жаль.

В білім папері насіяно слів.

Марно любов зачепилась корінням,

марно майбутнє бубнявіє синім,

стебла чіпляються крапок і рими.

Ти ще у серпні усе спопелив...

В білім папері нічого крім слів...