...

У Кочержинцях, які стали йому рідними, він вперше скуштував яблука, зробив електростанцію та став передовим комбайнером. І тільки після цього став видатним і принциповим міліціонером. За непідкупність його боялись злочинці та поважали колеги. Маючі п’ять класів освіти, він зумів стати у 1963 році дільничним міліціонером, а через кілька років очолити смілянський карний розшук.

Олександр Бондаренко народився на Харківщині у 1931 році. Друга світова війна дозволила хлопцю закінчити лише 5 класів, після чого підлітком він почав працювати на заводі. Кремезний, не по літах розвинутий Сашко, в свої 13 років носив на виробництві мішки, вагою в 230 кілограмів. В подальшому житті важка підліткова праця відіб’ються на здоров’ї.

- Через проблеми зі спиною, певне, Бондаренко і не став полковником, - розповідає колега по службі Леонід Франченко, - а був у нас він грозою.

Перемогу у війні Олександр зустрів як особисту, адже саме цього дня йому тоді виповнилось 17. Правда, у військкоматі, куди його викликали, ніхто в це не повірив. Йому приписали 4 роки та відправили служити.

На Уманщину молодого, тоді уже двадцятирічного Сашка привело кохання. Робітниця того самого оборонного заводу, де всю війну працював Олександр Бондаренко, була красуня Євдокія. Дівчина на той час уже пережила важкі роботи у Німеччині, поневіряння по світах. Облаштувати родинне гніздо вирішили на Уманщині, в Кочержинцях.

- Чоловік перший ділом яблуко з дерева зірвав і тішився ним, як дитина, - розповідає Євдокія Бондаренко, - він же ні села, ні дерева фруктового не бачив.

У післявоєнному селі не тільки світла не було, не було навіть де і голови притулити у низеньких, тісних хатах.

- На заводі праця була важка, але годували нас добре, а на Уманщин і в той час жили упроголодь, - згадує Олександр Володимирович Бондаренко.

Подружжя заходилось облаштовуватись. Спочатку Олександр влаштувався на завод в Умані. Щодня ходив до міста пішки, напростець, полями. Виходив вдосвіта і повертався поночі. Євдокія працювала у лісництві. Величезний продподаток, який змушував селян знищувати фруктові дерева ти вирізати худобу, загнав подружжя до колгоспу. На той час тільки колгоспників не обкладали здирницькими податками. І тут Олександр Бондаренко зумів стати передовим комбайнером. Навіть на виставку у Москву повинен був їхати, як передовик. Але принциповий характер та вміння стукати кулаком по столу голови колгоспу змінили плани Бондаренка - поїхали інші.

В 1957 році випросив списаний мотор в Умані та заходився електрифікувати Кочержинці. Не тільки обладнав, але й сам почав обслуговувати село електрикою. Встигав працювати і в колгоспі, і на станції. А ще очолив загін дружинників. Молодого кремезного Сашка боялись та поважали усі.

В 1963 році Олександрові запропонували працювати в міліції. Погодився не одразу. Не хотів зривати дружину та дітей з обжитого місця, але врешті погодився. Почав з дільничного інспектора, а закінчив службу начальником карного розшуку у Смілі в 1989 році у званні майор.

- Він би міг і полковником стати і великим начальником, - згадує Леонід Франченко, - та начальство принципових ментів не любить.

Сьогодні пенсіонер, не зважаючи на поважний вік, залишається активістом села. Очолює адміністративну комісію. Разом з дружиною виростив та виховав чотирьох дітей, дочекався вісьмох онуків та сімох правнуків і нещодавно відзначив 60-ту річницю подружнього життя.