...

Євгеній Аронович Долматовський

– Коли б було моє право – я б неодмінно зарахував це невеличке містечко до Праведників світу, – сказав під час однієї із зустрічей відомий громадський діяч і поет Євгеній Долматовський, який щоліта в серпні приїздив на Черкащину. – А ще мені ніхто не закине, що я називаю Умань містом-героєм.

Сталося так, що серед оточенців 6-ї і 12-ї армії під Зеленою Брамою опинився і власкор армійської газети Євгеній Долматовський. А після – трагічно відома Уманська яма – кар’єри цегельних заводів і навіси птахофабрик. Довкола загорожа з колючого дроту під електричною напругою. І, як згадує Євгеній Долматовський, з усіх боків табір обступили уманчани, не звертаючи уваги на те, що вони в секторі обстрілу зі сторожових веж. Охорона могла в будь-який момент відкрити вогонь із кулеметів для попередження або просто так для забавки. Але уманські жінки, діти, старенькі з продуктами не відступали зі своїх позицій ні на крок. Вони стояли і вдень, і вночі, намагаючись передати полоненим продукти і воду.

Можна лише дивуватися безстрашності жінок містечка, яке щойно захопив ворог. У комендатуру концтабору щоранку приходили жінки, дівчата і просили звільнити своїх "братів", "чоловіків". До речі, їхні прізвища довідувалися під час перемовин через колючий дріт. Для визволення незнайомих людей вони не шкодували нічого – ні золотих монет, ні прикрас, ні хрестиків. А часом питання вирішували шнапс і сметана…

Виявилося, що німецькі "лицарі" були надзвичайно прихильні до всіляких хабарів, і до того ж мали своєрідну честь – якщо взяли хабар, то неодмінно випустять полоненого. А під час конвоювання в’язнів жінки буквально вривалися в ці колони, передавали полоненим не тільки продукти, але й одяг. Так, під час конвоювання полонених начальнику застави 97-го Черновицького прикордонного загону Андрію Грабчаку молоденька уманчанка буквально тицьнула в руки цивільний одяг. На ходу він зумів перевдягнутися і вільно розчинитися в натовпі. Йому вдалося перейти фронт, а згодом стати організатором партизанського руху на Житомирщині. І, безперечно, в тому, що він став Героєм Радянського Союзу, була заслуга і невідомої уманчанки.

Багато розповідав Євгеній Долматовський і про подвиг уманчан, які рятували своїх земляків-євреїв. Так, у будинку Антона Дятлова переховувалися чотири єврейські сім’ї – 12 осіб. Гестапо виявило схованку. Євреїв та дружину Антона Івановича з трьома дітьми було розстріляно. Дивом вдалося врятуватися лише самому господарю. Після визволення Умані Антон Дятлов звернувся з листом до Верховного Головнокомандувача Йосифа Сталіна: "Німці розстріляли мою дружину і трьох дітей. Замість вінка на їхню могилу прошу прийняти в фонд оборони 5 тисяч карбованців і цінності: дві золоті обручки, вироби зі срібла, піднос, два підстаканники, сільничку, три ложки... Хай мій скромний внесок допоможе нашій армії знищити фашистів. 19 липня 1944 року. Умань, вул. Пролетарська, 41. Дятлов".

Назавжди запам’ятали в’язні Уманської ями лікаря – Бориса Марковича. Видавши себе за "фольксдольча", він домігся права безперешкодного виходу в місто з групою лікарів. Безперечно, він міг би зникнути у будь-який день. Але його група завжди поверталася назад, несучи в табір продукти і медикаменти. А ще одного разу вони принесли кілька перукарських машинок: політруки і командний склад Червоної армії мали чуби, по них і виявляли комісарів і командирів. Маючи перукарські машинки, група Марковича поголила голови майже всіх офіцерів і комісарів.

Безсмертною славою вкрив своє ім’я інтендант ІІІ рангу, фармацевт Олександр Сомов. Саме його група безперебійно постачала в Уманську яму медикаменти для поранених.

Таких прикладів Євгеній Аронович навів чимало. Прикладів безмежної мужності і відваги звичайних жителів невеличкого українського містечка Умань...