...

- Дитині потрібна книжка захоплива, добра, наповнена гумором. Книжка, яка стала би продуктом нашого часу, а згодом ще й вийшла би за його межі.

Оксана Лущевська — дитяча письменниця і поетеса, яка шість років мешкає в Сполучених Штатах, проте не припиняє творити для малих українців. У інтерв’ю для ZAXID.NET пані Оксана розповіла про своє бачення розвитку дитячої літератури в Україні й поділилася творчими планами.

- Оксано, за останні два роки у Вас вийшли дві дитячі повісті, одну з яких Ви означили «різдвяним детективом». Наскільки ніша літератури для дітей в Україні є на сьогодні заповненою?

- Так, вийшли дві повісті: різдвяний детектив «Дивні химерики, або Таємниця старовинної скриньки» і повість-казка «Ворожіння на черевичках», що увійшла до збірки «Різдвяні повісті». Й обидві повісті належать до жанру дитячої різдвяної літератури.

Наскільки заповнена ніша дитячої літератури, можна дізнатися, порівнюючи, але ми аж ніяк не можемо порівнювати розвиток дитячої книжки в нашій країні з розвитком дитячої літератури інших країн, адже то дуже індивідуальний процес у багатьох аспектах.

Дитяча література в Україні розвивається – з’являються нові книжки знаних авторів, відкриваються нові імена. Я не можу багато сказати щодо лакун, незаповнених ніш у цій галузі. Тут, ймовірно, могли би значно ширше висловитися видавці. Найважливішим, я гадаю, є поцінування нашої книжки й наших письменників, адекватне до праці останніх.

- Якось Олександр Гаврош зазначив, що «у світі вже перестали ділити літературу на «дорослу» і «дитячу»… Чим, на Ваш погляд,  зумовлені такі «перетурбації» у жанрах?

- Кілька років тому я брала інтерв’ю у відомої письменниці Марини Степанівни Павленко. Дозволю собі процитувати: «Дитиною зображала з ляльками велику маму, зараз — по-дитячому прагну якогось вигаданого загадкового і захищеного світу — де та лінія, котра визначає межу між дитинством і дорослістю в кожній людині?»

Я цілком погоджуюся з пані Мариною: межі немає. Втім, в американській критиці та есеїстиці про дитячу літературу часто зазначають, що є автори з трьома кваліфікаціями: ті, що хочуть писати для дітей, ті, що пишуть для дітей і ті, що можуть писати для дітей. Тож, певно, звідти береться поділ літератури для дітей і про дітей. Хоча ми знаємо багато талановитих письменників, що писали й пишуть чудову літературу одночасно для дорослих і для дітей. Наприклад, я дуже люблю «дорослу» книжку Туве Янсон «Донька скульптора» і також безмежно люблю її казки. Тут все залежить від смаків і настроїв читача, бо дорослому часто потрібно звернутися до казки. Адже казка, як писав Валерій Войтович, творить для людини інший світ.

Ці приклади суттєві, якщо говорити про художні тексти. Якщо ж вести мову про наукові праці, то, наприклад, у США дитяча література  спричинилась із виникнення досить потужної наукової галузі. З кожним роком з’являється дедалі більше наукових досліджень і професійних періодичних видань про дитячу літературу – як про окремий напрям літератури, який дедалі більше потребує ґрунтовного вивчення.

- Українська дитяча література абстрагована від світової чи має ті самі тенденції розвитку? Наскільки різниться ситуація з дитячою літературою в США від української? Я знаю, Ви активно вивчаєте цю нішу ринку.

- Так, дитяча література цікавить мене і з точки зору практики, і теорії. Щодо тенденцій, то хочеться відразу зауважити, що дитяча література – універсальна. Бо дитина, незважаючи на будь-які тенденції, завжди мешкає у своєму світі. Дитині потрібна книжка захоплива, добра,  наповнена гумором. Книжка, яка стала би продуктом нашого часу, а згодом ще й вийшла би за його межі.

От чи різниться… Це вже інше питання. Різниться підхід до ситуації книговидавництва. Щороку у США виходить дуже багато дитячих книжок. Так багато, що часто в спеціалізованих періодичних виданнях про дитячу літературу публікують статті про те, які теми були, скажімо, висвітлені торік і які було би добре опрацювати. Останнє роблять для того, щоб якось змотивувати письменника відійти, наприклад, від повістей та романів про фантастичні світи і перейти, скажімо, до щоденних шкільних пригод. Цим активно займаються літературні аґенти й видавці. Втім, інколи це призводить до одноманітності. Тож після появи «Щоденника нікчеми» ("Diary of a Wimpy Kid") Джефа Кіні (Jeff Kinney) видавництва видали надцять книжок на зразок щоденників відмінника, двієчника, розумника і так далі.

Якщо говорити про тенденції, то подібні спостерігаються ще й у літературі для підлітків. Втім, я хочу зауважити, що про загальносвітові тенденції тут не йдеться. Адже світові тенденції – це макротенденції. Я акцентую на дитячій літературі США, бо тут мешкаю і, відповідно, більше відстежую. Тож в США книжки для підлітків – це окрема галузь дитячої літератури. Це вельми складна ніша і, як я розумію, досить потужна, з комерційної точки зору, а також вельми конкурентна. Кілька тижнів тому я була на зустрічі з американською письменницею Елізабет Фітжеральд Говард. Їй поставили кілька запитань щодо літератури для підлітків. Авторка навела приклад про те як, швидко вийшла її книжка для найменших (протягом двох років).  Вона зазначила, що повість для підлітків лише розглядається протягом двох років, де ще й мови немає про те, чи взагалі її надрукують. А от що про підліткову літературу в Україні можна сказати з певністю, так це те, що її, на превеликий жаль, зовсім мало.

Але все це питання часу, як на мене. І, звісна річ, коштів, які також  могли би заінспірувати письменників до праці саме над підлітковою літературою.

- Про що, Ви вважаєте, треба писати дітям? Що їх зараз цікавить?

- Можна навіть продовжити це питання… Себто ще додати: «Які книжки подобаються дітям? Чим є хороша дитяча книжка?» І відповідь буде одна: цього ніхто достоту не знає. Тож писати треба про все, як на мене. Немає таких тем, які вичерпалися, або тем, які порушувати не варто.

Ось нещодавно я прочитала книжку американської письменниці й видавця Дж. Карл «Від дитинства до дитинства». Її було видано ще 1963 року. Вже тоді авторка роздумувала про основні напрями розвитку й змін у дитячій літературі. Але Дж. Карл зупинилася на тому, що будь-яка тема може стати новаторською, якщо вона написана кимось талановитим. Бо книжка – це передовсім її автор. Вона певна, що можуть виникнути нові жанри та форми, але суспільство завжди буде шукати хорошу дитячу книжку – книжку, що здатна проникати в душі.

Як на мене, дуже суттєво не забувати, що дітям важливо відчути – книжка, яку вони тримають у руках, робить їх частинками сучасного світу. Того світу, де дитина від певного віку стає повноцінною особистістю. Дитині важливо знайти у книжці свій прототип у реальному світі. Для дітей, на відміну від дорослих, кожна історія є новою. І вона, відповідно, часто стає їхнім неповторним досвідом.

Навесні я була в Україні й зустрічалась з читачами у межах акції «Створюємо інтелект України разом» (проводить видавництво «Грані-Т»). На одній з таких зустрічей я запитала дітей, що саме їх цікавить  у книжці, які саме історії вони хотіли би читати. На те отримала відповідь: «Ми хочемо книжок про таких, як ми, про нас самих!» Один хлопчик  навіть двічі наголосив: «Про мене й про мого друга!»

- Творчість яких дитячих авторів Ви читаєте?

- З нещодавно прочитаних книжок мені дуже сподобалися повість-казка Дмитра Чередниченка «Хлопчик Горіхове Зерня і Лісовичка», книжки Марини Павленко з серії «Русалонька із 7-В…», збірка дитячих віршів Івана Андрусяка «М’яке і пухнасте»,  повість Оле Лун Кіркеґора «Отто – носоріг» (пер. з датської Г. Кирпа), казкова повість Кястутіса Каспаравічюса «Зникла картина» (пер. з литовської О. Рута). Приємно збентежила книжка Галини Малик «Злочинці з паралельного світу».    

Також я ціную книжки багатьох американських письменників, що були нагороджені й пошановані медаллю імені Джона Ньюбері. Проте тут я виділю таких письменників, у яких хотілося би повчитися азів майстерності. Це Мадлен Л’Енґл (Madeleine L’Engle), Кетрін Патерсон (Katherine Paterson), Аві (Avi), Ніл Ґейман, Наталі Беббіт (Natalie Babbitt), Кейт ДіКамілло.

За взірцеву літературу не для дітей, а саме про дітей вважаю оповідання Людмили Уліцкої «Дитинство – 49». І, звісно, часто повертаюся до української класики дитячої літератури.

- Розкажіть, будь ласка, про останню свою книжку. Чим вона особлива?

- Їх, останніх книжок, три. І вони наразі є на стадій підготовки до видання у видавництвах.

Нині опрацьовуються книжка «Пригоди сома Сіромахи» (серія «Книжка з-під подушки», видавництво «Зелений пес»), книжка з серії «Життя видатних дітей» (видавництво «Грані-Т») і книжка, за яку я отримала лавреатство від видавництва «Смолоскип».

Книжка «Пригоди сома Сіромахи» розрахована на читачів дошкільного та молодшого шкільного віку. Якось я мала нагоду займатися організацією дозвілля наймолодших у дитячому садочку. Отож, перечитавши їм усе, що лише було на полицях, я взялася вигадувати для малечі  сама. Згодом записала ці казки й спробувала надіслати їх до кількох українських дитячих періодичних видань. На радість оті казочки сподобались головним редакторам. Далі сом Сіромаха «поплив» до видавців. І так як він вельми товариський, а до того ще й кумедний, то сподобався їм. Нині вже й ілюстрації готові. Сподіваюся, що сом Сіромаха знайде своїх друзів серед маленьких читачів, а також сподобається їхнім батькам.

Книжка з серії «Життя видатних дітей» дуже дорога моєму серцю. Адже проект передбачав не тільки написання текстів про життя видатних постатей, але й дав змогу познайомитися з ними якомога ближче, тобто пережити з ними дуже цікаві моменти з їхнього дитинства. Я писала про тих людей, якими захоплююся здавна, тому дуже чекаю на цю книжку. Зараз вона ілюструється талановитою художницею Інгою Леві.

Книжка, що готується видавництвом «Смолоскип», писалась  протягом двох років завдяки моїй участі у проектах видавництва «Свічадо» й серії «Християнська читанка» (Видавничий відділ УПЦ КП/Видавництво БРАТСЬКЕ). Це логічний цикл світлих дитячих оповідань.

- Ви - одна із засновниць інтернет-журналу «Захід-Схід».  Якими критеріями редакційна колегія видання керується при відборі матеріалів для публікації?

- Про часопис, ідею його виникнення та критерії відбору свого часу писала у періодиці одна зі співзасновниць часопису, моя колеґа й подруга Дана Рудик. Тож я собі дозволю зацитувати її слова про те, що «нас, передовсім, цікавлять по-справжньому обдаровані люди, які несуть у собі іскру Божу.»

Саме тому на наших віртуальних сторінках автори-початківці мають можливість побачити свої твори серед доробку вельми знаних авторів. А таке сусідство, погодьтесь, сильно мотивує молодь до подальшої праці, до творчого зростання.

- А чи популярний журнал серед емігрантської читацької публіки?

- Кожна з нас живе деінде: Дана Рудик – у Польщі, Тетяна Мельник – у Німеччині, я – у США. Члени нашої редакційної колегії проживають і в Україні, і за кордоном (наприклад, наш художній редактор Аня Хромова – ув Ізраїлі). Всі ми за нагоди пропагуємо наш портал і співпрацюємо з українськомовними авторами, що мешкають у різних куточках світу. Тож я можу впевнено сказати, що «Захід-Схід» читають за кордоном. Також ми неодноразово друкували вибрані твори наших авторів в україномовних періодичних виданнях США. Щодо популярності... У нас на сайті гарна відвідуваність. Ми часто отримуємо дуже позитивні слова подяки. Вже тільки тому варто працювати. Адже наша праця – це волонтаріат. Грошей за неї ми не отримуємо, а навіть навпаки, ділимо на трьох кошти утримання сайту, навіть видатки на проведення деяких конкурсів. А про те, скільки часу це відбирає, я вже краще промовчу. Адже в кожної з нас є ще сім’я, робота, діти, домашні обов’язки й так далі.

Ще треба згадати, що знана нью-йоркська поетка Марія Шунь і не менш знаний письменник та видавець Василь Ґабор завдяки співпраці з нашим порталом втілили цікавезний, як на мене, проект –  уклали антологію українськомовних письменників-еміґрантів «АЗ, два, три... дванадцять – лист у пляшці». Вона ось-ось вийде друком у львівському видавництві «Піраміда». Думаю, що подібні речі мають своє неабияке культурне значення та є свого роду символом того, що Україна фактично не обмежується своїми офіційними кордонами. Вона є й буде там, де звучить українська мова.

- Ваші літературні плани на майбутнє

- Писати книжки для дітей будь-якого віку: малят, школярів, підлітків… Робити все заплановане поетапно, давати «вилежатися-вибродити» деяким сюжетам. Плани є… Були б  лише час і здоров’я!

- І наостанок побажання читачам від Оксани Лущевської.

- Бажаю усім якомога більше чудових, світлих, яскравих, непересічних казок! І радості від нашого щоденного життя... Якнайбільше!

Довідка ZAXID.NET 

Оксана Лущевська народилася 1982 року в м. Тальному, що на Черкащині.

Закінчила філологічний факультет Уманського державного педагогічного університету ім. П. Г. Тичини. За фахом – педагог.

Автор дитячого різдвяного детективу «Дивні химерики, або Таємниця старовинної скриньки» (К.: Грані-Т, 2009), книжки із серії «Життя видатних дітей»: Оксана Лущевська про Христофора Колумба, Джона Ньюбері, Чарльза Дарвіна, Дніпрову Чайку, Перл Сайденстрікер Бак (К.: Грані-Т, 2010), співавтор «Різдвяних повістей» (книжка: Оксана Лущевська, Валентина Вздульська, Гавріела Шапіро, Зоряна Живка «Різдвяні повісті» (К.: Грані-Т, 2010). Також є автором поетичної збірки «Візії» (Тальне, 2008).

Переможець ІІ-го Всеукраїнського конкурсу на кращі твори для дітей молодшого, середнього та старшого шкільного віку «Золотий лелека» (2008). Лауреат конкурсів «Смолоскип» (2009), «Гранослов» (2007), «Витоки» (2008), «Рукомесло» (2008, 2009).

Співзасновниця літературно-мистецького порталу «Захід-Схід».

Учасник проекту "Зернятко надії" («Дітям – про Голодомор 1932-33 років»).

З 2004 року живе у місті Пітсбурґ (штат Пенсильванія).