...

Юргіта – єдина уманчанка, яка володіє технікою декупажу

Фото: Ірина ПАТЛАТЮК

Менеджер із продажу дає нове життя старим речам

Юргіта Ругініте-Тихомирова – єдина в Умані майстриня, яка володіє технікою декупажу (лакованої аплікації). У руках молодої жінки старі та невиразні предмети отримують нове, цікаве життя. Таке-от незвичне хобі у менеджера.

Понад рік Юргіта захоплюється декупажем. Вона працює і виховує двох дітей, а час для незвичайного захоплення знаходить у вільні від роботи хвилини і коли діти сплять.

– Ми з чоловіком приїхали в Україну з Литви, – розповідає майстриня. – Народилася я в місті Крекінг, там народилися і наші сини. А в Умань ми переїхали, бо чоловік звідси родом. В Умані мені дуже подобається. Тільки не знаю, чому тут не поширена техніка декупажу та малюнку на шовку.

Ще в Литві Юргіта почала відвідувати курси декупажу. Молодій жінці подобалося вдихати нове життя у старі предмети або ж робити повсякденні речі святковими. Посуд та меблі набували нових забарвлень, ставали оригінальними.

– Декупаж виник ще у середньовіччі. В ті часи бідні люди, на відміну від багатих, не могли собі дозволити замовити вазу чи будь-яку іншу річ у майстрів. Тому вони створювали щось незвичайне зі старих предметів побуту.

Друзі та знайомі Юргіти часто просять її відновити той чи інший предмет.

– Приносять старі глиняні глечики, які після нанесення кількох шарів фарби та лаку стають цікавими і неповторними, звичайні скляні пляшки перетворюються на декоративні вази, – ділиться Юргіта. – Малюнки на пляшках придумую сама. Декорувати можна не тільки скло, а й метал та дерево. Багато речей у мене на морську тематику, а зараз перейшла на мотиви Середньовіччя, ангелів малюю.

Крім декупажу уманська майстриня ще й малює по шовку. Заняття це не з дешевих – щоб розмалювати шовкову хустинку, на тканину і на фарби потрібно витратити близько 200 гривень. Малюнок, нанесений спеціальними фарбами, не змивається під час прання.

Уманські ремені носять навіть європейські модниці

Уманський майстер-ремінник Володимир Лісовий у цеху зі своїми трьома помічниками за місяць виготовляє вісімсот оригінальних ременів. При цьому вони використовують лише якісну шкіру та фірмові пряжки.

– Робити звичайні паски не дуже цікаво, – розповідає Володимир. – А оригінальні ремені – інша річ. Малюнки та вишивку ми робимо власноруч. Орнаменти не просто вигадуємо (хоча і таке буває, коли клієнти замовляють), а шукаємо етнічну символіку, часто використовуємо трипільські символи, в’язь часів Київської Русі. Знаходимо щось цікаве у книжках та музеях. Колір ременя може бути яким завгодно, але найпопулярніший – чорний.

Починав Володимир робити ремені ще в буремні дев’яності, навчаючись в Одеському університеті. Потрібно було чимось займатися, щоб прогодувати себе. Вирішив, що робитиме ремені. Спробував – вийшло. Перший свій ремінь чоловік продав одразу ж у гуртожитку, де проживав.

– То був найпростіший ремінь, – говорить майстер, – а зараз ми робимо все набагато складніше. Для виготовлення ременя товщина шкіри має бути не менша, ніж чотири міліметри. Ми використовуємо натуральну шкіру. А пряжки купуємо італійські: вони дорожчі, але якісніші, ніж інші, і дизайн у них завжди нешаблонний. Бо коли людина замовляє у нас ремінь, то хоче якусь нестандартну ідею.

На уманських ременях можна прочитати "Виготовлено в Україні, з української сировини, натуральна шкіра, ручна робота, місто Умань" або англійською назву марки "GONZO".

– Оптовики з Росії не беруть товар, якщо на ньому написано "Виготовлено в Україні", – зазначає Володимир. – Просять писати "Сделано в России" або щось англійською – приміром, що це ручна робота.