...

Тогочасна польська поштова листівка зберегла зображення уманського костьолу і Базиліанського монастиря, де вчилися творці української школи польського романтизму

Всі троє засновників літературного напрямку здружилися в Умані, де разом з 1815 по 1820 рік навчалися в уніатській школі при місцевому Базиліанському монастирі. Малі поляки стали уманськими спудеями у віці 11-13 років, а скінчили навчання 16-18-річними юнаками, переповненими любові й поваги до козацького минулого краю. Вони схильні були романтизувати його, навіть незважаючи на сторінки українсько-польських воєн в історії. Дивно, що нині інформацію про двох із цих літераторів можна знайти тільки в польських, німецьких та англійських джерелах. І ні слова – в українських чи російських…

Всі троє колишніх учнів уманських базиліан уславили в своїх творах наш край, зокрема перу Гощінського належить поема "Канівський замок", у якій описано протистояння гарнізону замку козакам отаманів Швачки і Небаби, яке закінчилося падінням замку… Про той же Канів пише і Грабовський (до речі, єдиний у цій трійці, хто народився в селі поблизу Умані) у своїй поемі "Пан староста Канівський".

Вже після навчання в Умані Залєський і Гощінський взяли участь у Польському повстанні, а після його поразки обоє вимушені були емігрувати до Пруссії (а Залєський – згодом ще й до Франції).

Найбільше прославився саме Богдан Залєський, якого навіть знаменитий Адам Міцкевич визнавав "патріархом польської поезії" і присвятив вихованцеві Умані вірш "Б.З." За участь у повстанні (Залєський не тільки воював проти Москви, а й був депутатом повстанського сейму, секретарем "президента Варшави" і редактором журналу "Нова Польща"), він отримав польський орден Віртутті Мілітарі, а в еміграції у Франції – ще більшу винагороду – руку й серце красуні-музикантки Софії, учениці знаменитого композитора Шопена, якому, до речі, теж подобалися вірші Залєського. Незважаючи на свою популярність у Європі, доживати віка повернувся до Львова, там і похований на Личаківському цвинтарі. До останніх днів оспівував у свої поезіях запорізьких козаків і природу України. Якось один із польських літературних критиків зауважив, що в творчості цього мрійника і любителя козацького краю найчастіше можна зустріти слова "соловейко" і "степ"…

Натомість, за іронією долі склалося так, що у досі вцілілому в Умані Базиліанському монастирі, збудованому ще 1764 року графом Потоцьким, нащадки козаків, оспіваних спудеями цього монастиря, організували нічний клуб, що називається "Вогняна коняка". На подіумі у центральній залі, де колись юні літератори української школи польського романтизму слухали латину наставників, тепер лунають звуки хіп-хопу, а навколо жердини крутяться дівиці і "тарзани" привозних стриптиз-шоу…