Умань, Умань, серцю мила, я навіки полюбила твої шуми стоголосі і вогнів твоїх колосся. Рідне небо - неповторне! Коли крила ніч розгорне, місто ніби заливає синь низького небокраю, мріють зорі мерехтливі про туманності вродливі, дме непосидючий вітер на рум'яні юні квіти, по софіївських стежинах між ялин минуле плине: Величава, мов царівна, Умань - сяюча, чарівна!
