...

Вони тримали у руках то грізні сокири-"кельти", то дивовижний тюльпаноподібний посуд…

Тоді всюди лилася кров і села переходили з рук у руки: то українці-самостійники брали верх, то білогвардійці, то червоні, то залітні різномасті банди… Поблизу ж села Піковець під Уманню, незважаючи на бурю громадянської війни, у тихому, темному і таємничому лісі, що зветься Білогрудівський, археолог Петро Курінний днював і ночував на розкопках. Захоплений розкопками, не зважав на те, чия нині влада була в околицях, бо знав: у Білогрудівському лісі він знайшов сліди культури, про яку досі не знали науковці світу… Так і було: артефакти, знайдені Курінним протягом 1918–1927 років, дали назву (білогрудівська) новій, досі невідомій культурі, представники якої жили тут понад три тисячі років тому…

Розкопки припинилися на час голоду, репресій та Великої Вітчизняної війни, а наприкінці 1940-х їх продовжив археолог Олексій Тереножкін. Схоже, білогрудівці були людьми, які не боялися нападу – їхнє поселення не мало жодних укріплень, а його мешканці жили у дерев’яних напівземлянках з глиняною долівкою. Археологи знайшли безліч речей – кам’яні серпи і сокири-"кельти", бронзові кинджали, прикраси, наконечники списів і стріл, глиняні кубки, черпаки, келихи… Посуд мав дрібнозубчастий орнамент, а окремі посудини – дивовижну тюльпаноподібну форму. Залишилося загадкою, навіщо людям білогрудівської культури потрібно було створювати так звані зольники – гори попелу висотою до 4 метрів і 40-50 метрів у діаметрі. Більшість дослідників схильна вважати це слідами ритуального поклоніння вогню.

Після Уманщини подібні поселення білогрудівської культури було виявлено в кількох місцях Черкащини, Київщини, Вінниччини й Житомирщини. Вчені різних країн єдині в своєму переконанні у тому, що нащадками білогрудівської культури були фракійці – племена, які переселилися з наших земель на Балкани, на землі сучасних Болгарії та Румунії, у післятрипільські часи. Зокрема фракійцем був і вождь найвідомішого в історії антиримського повстання рабів – гладіатор Спартак. До цього народу належав і міфічний персонаж давньогрецьких легенд Орфей, син фракійського бога і музи. Це – справжній бальзам на душу любителям проголошувати все суще на землі споконвічно українським: з часточкою іронії можна говорити про "уманське коріння" предків Спартака і Орфея…

Лісова база Абвера

Ще однією загадковою сторінкою історії того ж Піковця залишається те, що відбувалося тут через три тисячі років. У серпні 1941 року на землях, які колись облюбували прихильники культу вогню, спеціалістами контррозвідки Третього Рейху було сформовано так звану "Абвергруппе-102". В атмосфері абсолютної таємності на лісових галявинах Білогрудівського лісу проводилося навчання німецьких диверсантів. Тут, під командуванням оберштурмбанфюрера, барона Пауля фон Гоп-Гоєра їх вчили стріляти, битися врукопашну, підривати ворожі ешелони і не боятися тортур (включно з тортурами вогнем), якщо вони потраплять у полон… Цих привидів Білогрудівського лісу за позивним радіостанції "Пантера" могло відшукати лише їхнє командування – 17-ї армії групи армій "Південь". Доки "Абвер-группе-102" залишалася в Білогрудівському лісі, вона була як у панцирі Фортуни: диверсанти чудово справлялися із завданнями і поверталися неушкодженими. Провал чекав пізніше, коли "Абвергрупе-102" змінила базування спочатку на околиці вінницької гітлерівської ставки "Вервольф", потім – на околиці Сталіного (нинішнього Донецька), а тоді – на Кубань. Розвідник особливого відділу радянського НКВС, українець Петро Прядко зумів проникнути в групу і доставити в Москву дані на 101 агента, причому на 33 із них мав навіть фото. Почалися провали розвідників Абвера – "Крюгера", "Лисого", "Дяді Колі", фельдфебеля Бокка і заступника командира групи, колишнього петлюрівського офіцера Самутіна-Бойка… Остаточно ж сформована у Піковці "Абвергруппе-102" припинила свою діяльність тільки 3 травня 1945 року: останні розвідники групи здалися англо-американським військам на території Північної Австрії.

У радянські часи про ці дві сторінки в історії Піковця знав далеко не кожний: про білогрудівську культуру – тому, що вона ще й донині вважається не досконально вивченою, а про "Абвергруппе-102" – тому, що КДБ за переляканою звичкою такі матеріали засекречував…

Цікаво, що вже в ХХІ столітті під час будівництва автобану Київ-Одеса біля Піківця було знову знайдено черепки білогрудівського посуду і ідеально відшліфовані три тисячі років тому загадкові кам’яні плити із зображенням людей…