...

Дмитрушки називають селом... полтергейста. Жителі цього уманського села зустрічаються з надприродними явищами: духами, привидами, дивними образами. Селяни впевнені: їхня земля – матеріал для досліджень для українських письменників-містиків.

Наявність таємниць у селі підтверджують і правоохоронці. Тільки трактують вони ці таємниці по-своєму, називаючи Дмитрушки "столицею наркоти". Втім, село має давні традиції вирощування і застосування різноманітного зілля – не тільки наркотичного, але й антинаркотичного. Адже саме в Дмитрушках живуть дивні цілителі, які, за місцевими переказами, в одну мить можуть порятувати людей від хворобливого потягу до цигарок та наркотиків. А в таємничому лісі розташовано центр реабілітації, де колишні наркомани відучуються від потягу до згубного зілля. Селяни ж кажуть, що у цьому лісі споконвіку живуть привиди…

Білий привид

Вперше привида Дмитро (свого прізвища він не назвав) побачив у Піковецькому лісі, що біля села Дмитрушки.

Була літня ніч, годинник показував за північ. Юнак добирався додому з університетського випускного. Діставшись районної лікарні, вирішив скоротити шлях лісом. За декілька хвилин нічної подорожі побачив дивний образ – абсолютно білий чоловік сидів у лісі, неподалік від дороги. З одягу на ньому була тільки спідня білизна. За словами Дмитра, він увесь світився. На фоні нічного лісу був схожий на яскравий дух. Побачивши студента, привид попросив цигарку. Юнак проявив сміливість: вибачився і сказав, що у нього вона остання. Білий привид не заперечив, і хлопець пішов далі у бік Дмитрушок. Відійшовши метрів на десять, переляканий Дмитро побіг додому. На ранок рідні сміялися і казали, що, мабуть, на випускному хлопчина перепив. Але Дмитро переконаний, що йому це не привиділось: "Коли я його побачив, волосся на голові дибки стало! Ніч, ліс, жодної душі навколо – і тут білий чолов'яга сидить, та ще й світиться. Досі моторошно згадувати".

Інша дивина сталася з компанією хлопців пізно вночі у Дмитрушках. По дорозі додому одному з юнаків раптом стало зле. Він присів і почав хрипіти. Друзі спочатку реготали, думали, що той прикидається, але за кілька секунд один із парубків зрозумів, що відбувається щось недобре. "Йому було важко дихати. Я закричав, щоб сказав якесь міцне слівце. Кажуть, це відлякує нечисть", – розповів Олексій, житель села Дмитрушки. Герой цієї історії пригадав не одне народне слово, і його одразу відпустило. Потім юнак розповів, що його щось схопило за горло і почало душити...

Український фольклор – багатство для письменників-містиків

"Розповіді про духів, нечисту силу, надприродні явища передаються століттями від родини до родини. Це спадщина фольклору України", – коментує містичні пригоди Валентина Гончарук, доцент кафедри української літератури та українознавства Уманського державного педагогічного університету ім. П.Тичини. "Дмитрушки – одне із сіл історичної Уманщини. Біла, чорна магія – ми не можемо довести існування надприродного науково-фізичними методами. Ми тільки збираємо оповіді людей".

Інші уманські народознавці кажуть, що містичних історій, пов'язаних із Дмитрушками, можна знайти на цілу книжку. Але й це буде лише крапля у морі: українська міфологія сягає глибини віків.

Жителі Дмитрушок і бояться цієї частини села, і водночас пишаються нею: "Ця земля таки має якусь силу. І ліс, і деякі місця в селі дивні, – каже Олена, жителька села Дмитрушки. – Я вірю у незвичайну енергетику цього місця. Нашим українознавцям завжди буде тут робота. Сама у студентські роки проходила фольклорну практику і була вражена багатством народних оповідань Уманщини".

Черкащина зібрала непогану "колекцію привидів"

Колишній замок пана Тадеуша Даховського неподалік від Монастирища у селі Леськове славиться своїм привидом. Вікна у замку можуть відчинятися самі по собі. Кажуть, що то блукають душі психічно хворих солдатів, оскільки після революції розкішний замок з парком було перероблено під військову психіатричну лікарню. Замок і досі є військовим об'єктом. Вже довгий час приміщення споруди не опалюються, а недавно впало перекриття між двома поверхами замку і став протікати дах.

Дерев'яна церква Різдва Богородиці у Кам'янці, збудована у XVIII ст., має загадкову історію. Подейкують навіть, що у церкві гуляє привид… Дочка полковниці Олени Стааль, яка пожертвувала кошти на перебудову храму, була похована під бічним вівтарем. Місцеві оповідають, що її привид досі блукає церквою, божилися, що неодноразово його бачили.